Весь фільм Артур стежив за своєю дівчинкою. Вона раділа світлим подіям, усміхалась, ховала своє лице в його груди при жорстоких сценах. Злата дивилась цей фільм уперше і ніби проживала його. Він же бачив його раніше, фільм його не вразив, хоча це хороша режисерська робота Мела Гібсона: цікава ідея з арамейською мовою, як і попередня його картина “Апокаліпсис” вимагала уваги і читання титрів, хороша гра акторів. І “Апокаліпсис” треба буде переглянути разом зі Златою, хоча б для того, щоб вона так само ховалась від жахіть, притуляючись до нього.
Йому зараз були важливі ці 127 хвилин поруч зі Златою. Він тримав її за руки, обіймав, вона притискалася до нього і лоскотала своїм волоссям йому шкіру шиї і обличчя. Після фільму бути поруч їм не дозволять… Тому він ловив кожну мить, котру зміг сьогодні для них здобути. І хоча, повернувши голову в бік Ніли, він читав в очах дружини пастора невдоволення — зробив вигляд, що не помітив цього. Ще день — і вони поїдуть звідси. І там вже не буде жодних меж пристойності.
Ніла Іванівна після перегляду фільму підійшла до пульту. Артур не пустив руки Злати й вислуховував згоду дружини пастора — так, звук прекрасний. Вона подякувала за роботу і, ще раз зиркнувши на сплетені пальці їхніх рук, пішла.
Вранці, за сніданком, Матвій повідомив, що вони з Борисом їдуть по саджанці дерену й будуть увечері.
У Олексія теж виникли термінові справи в Полтаві, і при всіх він демонстративно сказав Златі і Жанні, що потім у нього будуть справи в Житомирі, тому завтра, в суботу, вони їх завезуть додому і що це краще, ніж їхати вантажним бусом… Дівчата, погоджуючись, закивали головами.
День виявився дуже насиченим. Артур дивувався, як батько витримує такий темп зустрічей. Повертались назад вони досить пізно, вже стемніло.
— Мабуть, як приїдемо, вже всі будуть спати… — з сумом промовив Артур.
В нього лишалося мало часу до відльоту. І цей час він би хотів бути біля Злати, але батько, ніби навмисне, забирав його з пансіонату.
— Завтра у тебе буде цілий день.
— Буде. А сьогодні я її майже не бачив…
— Іноді варто трохи потерпіти. Що легко дається — мало цінується.
— Легко?.. — Артур озирнувся на батька. — Я б не сказав…
— Ти чекав чотири роки, один день ще почекаєш.
— Тату, я в понеділок лечу в Голландію. На два місяці. Я ще ніколи так не бажав уникнути поїздки за кордон…— він похитав головою.
— На два місяці, а не назавжди. Ти краще скажи, які в тебе подальші плани розвитку ваших стосунків? — Олексій давно хотів запитати сина про це, але все ніяк не випадала нагода.
— А що, є варіанти? — Артур усміхнувся, дивлячись на дорогу.
— Знаючи тебе, варіантів може бути безліч. І кожен буде по-своєму оригінальний.
— Ні, зі Златою варіант лише один — одруження. І я хочу для неї влаштувати справжнє свято. В її житті їх було дуже мало.
Батько недовірливо поглянув на нього.
— Ти хто такий? Де подівся той Артур, якого я знав?
— Не знаю, — хлопець засміявся. — Але до цієї події хочу, щоб вона стала більш впевненою в собі, щоб не ховалася і не соромилася своєї зовнішності. Без операції — ніяк…
— А може навіть декількох.
— Це я теж розумію.
— Ти потягнеш фінансово?
— Думаю, що так. Ще точно невідомо, скільки потрібно, але на впевнений старт в мене гроші є.
— Ті, що ти складав на позашляховик?
— Так. Не до нього зараз. Якщо буду бачити, що не вистачає — завжди можна ще десь підзаробити. Продати цю машину, врешті-решт. Головне, щоб лікарі надали обнадійливий прогноз, і все вийшло.
— І щоб витримала Злата. Операція під наркозом, але ж після неї приходить біль. Навіть шліфування болить. Ліза стільки плакала, а в неї ж шрами були зовсім малі…
— Витримає. Вона сильніша, ніж здається на перший погляд.
Олексій похитав головою.
— Дай Боже, сину. Я буду молитися, щоб твій задум здійснився.
Вони трохи помовчали, і Олексій знову задав питання.
— А твоя матір знає про Злату?
— Знає… — він видихнув.
— Щось не дуже радісно звучить.
— Артем, базікало, сказав їй, що зі мною в квартирі була дівчина вся в шрамах, мама ще собі напридумувала різного… Нічого не чує, щось пояснювати — марна справа. Сказав йому, щоб доніс їй інформацію, що це не якась тезка, а ТА САМА Злата. Може заспокоїться.
— Знаючи твою матір, сподіватися на диво її прозріння — особливо не варто.
— Так… Потрібно було тобі ретельніше обирати собі дружину, щоб не ускладнювати життя ні собі, ні мені…
— Тебе б тоді взагалі не було, — усміхнувся Олексій. — Вже все, як є. Хто тоді опікувався би Златою, якби ти не народився?