✾ 23

Жанна солодко потягнулася. Вона виспалася.

Була вже майже восьма ранку. В пансіонаті зараз мав би бути сніданок, цікаво, який черговий шедевр приготує сьогодні Стелла Аркадіївна? Поглянула на інше розкладене крісло — Злати там не було. От, рання пташка, чого б ото так рано зриватися? Готує сніданок?

Хоч як би не бажала Жанна ще поніжитись під ковдрою — сечовий міхур наказував тілу покидати ложе й нести його куди слід.

Відчинивши двері кімнати, дівчина не почула жодного звуку з кухні. Зазирнула — нікого. Може Злата в туалеті? І туалет і душова нікого не переховували.

Жанна задоволено посміхнулась і пішла на кухню.

— Молодець, подруго. Ти МО-ЛО-ДЕЦЬ, — Жанна покивала головою, здогадуючись, де саме знаходиться зараз її подруга. — Сподіваюсь, у тебе все гаразд…

Роззирнувшись на кухні, Жанна вирішила зробити собі кави. Чалдова кавова машина, що була важливою персоною на мармуровій стільниці, являлась незнайомим для дівчини втіленням інженерної думки. Вчора вона особливо не придивлялась, як саме робили каву. Брали отут пакет, вона взяла квадратний пакуночок з шухляди над машиною, відкривали і… якось вставляли в машину…

— Шайтан-машина, — промовила Жанна розглядаючи чорно-сріблястий корпус апарату.— Як же ти працюєш?

— Допомогти? — пролунав чоловічий голос позаду неї, і від несподіванки дівчина підскочила.

— Щоб ти сто років жив! — вигукнула вона перелякано в обличчя Артему.— Налякав мене мало не смерті.

— Ну, вибач, не знав, що ти така ляклива. То що, кави?

— Так, давай, бо якось я вчора неуважно дивилася за вашими маніпуляціями з цією чудо-технікою.

— Все просто. Отак вмикаєш, ось вона гріє воду, коли нагріє — ця лампочка вимкнеться, отак вставляєш монодозу, притискаєш, пуск, — машина загула готуючи ароматний напій.

— Прикольно, — Жанна кивнула.

— А де решта компанії? — поцікавився Артем.

— Ще сплять, — Жанна сперлась на підвіконня.

— Разом? — запитав шатен, і дівчині навіть здалося, що він затамував подих, очікуючи її відповіді.

— А ти як думаєш? — запитала вона у відповідь.

— Та я, якось, взагалі не знаю, що думати… Цукор? Вершки? — запитав він.

— Так, і те і інше… Чому не знаєш?

— Брат дуже змінився. Я вчора дивився на нього і не впізнавав.

— Що ж так змінилось в ньому? — Жанна взяла у нього з рук каву, і він почав готувати собі.

— Ти просто не знаєш, яким засранцем він був ще тиждень тому. Самозакохана, пихата й цинічна сволота, котра змішає будь-кого з лайном за просто так. А вчора оці всі обійми й цілунки — наче не він взагалі.

— Думаю, ти перебільшуєш. У нього складний характер, воно й не дивно, він же — СКОРПІОН! Але щоб аж так, як ти кажеш…

— Можеш мені не вірити. Твоє право. То що, Злата в малій кімнаті, чи вони справді разом?

— В його спальні, — Жанна відпила каву, не відводячи погляду від здивованого виразу обличчя Артема.

— Нічого собі… — Артем вимкнув кавову машину й замислено розпакував вершки.

— Артеме, я не розумію твого здивування. Хлопець і дівчина провели разом ніч, звісно, вона зараз в його спальні, в малій кімнаті спала я.

— Значить… вона перша, кого він лишив біля себе до ранку… Я вже не кажу про те, що вона — в його ліжку, як я знаю — там навіть Іннеса не була, це його колишня типу наречена. У нього в цьому плані пунктик, і якщо він когось і приводив, то в малу кімнату, і після всього дівчина мала йти геть. Ти певна, що Злата там?

— Не зрозуміла… — Жанна напружилась, поставила каву на підвіконня. Вона починала хвилюватись за подругу.

— Якщо він отримав що хотів, то… — він скорчив гримасу, яка не віщувала нічого доброго. Жанна не припускала, що Артур міг виставити Злату на вулицю, але… раптом він таки псих?..

Жанна попрямувала в напрямку дверей спальні Артура. Артем не очікував від неї такого вчинку. Він смикнувся, облившись гарячою кавою, порадівши одночасно, що футболка чорна і пляма буде не помітна, та поспішив за нею. Він не встиг перехопити дівчину, вона відчинила двері раніше, ніж Артем схопив її за руку й спробував відтягти назад в коридор.

Артур лежав в своєму ліжку на спині, обіймаючи Злату, котра мирно спала в нього на грудях. Метушня біля дверей змусила Артура відкрити очі, і він, сердито насупивши брови, поглянув на незваних гостей.

Артем витяг Жанну в коридор і, зачинивши двері, потяг її на кухню.

— Ти що, зовсім здуріла? Якого ти поперлася туди?

— Бо ти, бляха, почав мені розповідати тут різну фігню!

— Ніяка це не фігня! Це правда! Хоча, так, з натяками я трохи перегнув, зізнаюсь. Хотів перевірити, наскільки ти їй подруга. Жіноча дружба, і все таке інше, — посміхнувся він.

— Ну ти й придурок… — Жанна взяла з підвіконня свою каву й сіла за стіл.

— Але ж я тобі подобаюсь, — посміхнувся він самовдоволено.

Жанна зміряла його поглядом, стисла губи і гмикнула.

— Ти занадто перебільшуєш свою здатність подобатися людям, охолонь…