Жанна озирнулася на братів, оцінюючи їхні стосунки й настрій. Коли ті сіли за стіл, вона ще раз пильно на них поглянула. Ніби все нормально.
— Ти диви, навіть без синців і подряпин, — вона усміхнулась.
— Ми ж культурні люди, — усміхнувся Артем і крадькома поглянув на Злату.
Він спробував собі уявити, якою б дівчина була без шрамів, що спотворили її обличчя. Злата саме повернулася лицем до Артура, і перед очима Артема опинилася неушкоджена сторона її обличчя. Так, вона була б дуже гарною… І очі в неї — справді неймовірні… Невже брат так на неї запав, що хоче витратити на пластику цілу купу грошей?… ДИВИНА.
— Давайте, допомагайте з піцами, — сказала Жанна, жуючи, — бо Злата щось зовсім ненадійна помічниця.
— Не подобається? — запитав Артур, повернувшись до неї.
— Подобається, дуже смачно. Я вже шматочок з’їла, більше не хочу.
— Одну. А другу? — Жанна кивнула на цілий диск піци, з якої Артем саме брав трикутник.
— Я не хочу.
Злата втомлено поклала голову Артуру на плече.
— Втомилася? — він обійняв її й поцілував маківку.
— Якось особливо не відчувала, а зараз… може це від вина?..
— Напружений день, тобі треба виспатися. Скоро підемо, — він махнув офіціанту, щоб принесли рахунок.
Близько одинадцятої вони повернулися до квартири. Жанна трохи сердилася на Артура, бо той спровадив Артема на третьому поверсі, відправивши до квартири батьків і не дозволивши йти до нього, тому відразу ж пішла в душ, а коли вийшла, то побачила, що він розклав два крісла й поклав чисті комплекти постільної білизни, одного з яких вже розстеляла Злата.
— Суперська кабінка, скажу я тобі, просто кайф… А ти що, збираєшся спати ТУТ? — здивувалася Жанна.
— Так, а що?
— Ну ти й дурна, Злато, — Жанна почала й собі стелити ліжко. — Там у нього в кімнаті такий сексодром стоїть, а ти навіть не намагаєшся туди потрапити.
— Звідки ти знаєш, що в його кімнаті?
— Зазирнула, коли він заходив туди. Я б тобі радила використати свій шанс.
— Жанно, Артур поводиться досить стримано, і я йому за це дуже вдячна. Вішатися йому на шию я не буду, я сама не певна, що готова…
— От ти гальмо, — Жанна лягла в крісло, — круте ложе… А в його ліжку, мабуть, ще краще.
— Жанно…
— А в чому ти збираєшся спати? Ти взяла собі футболку? Бо я ось взяла, я — молодець.
— А я — ні… Таки я гальмо… — Злата зітхнула.
— Артуре! — гукнула Жанна.
— Що ти робиш?… — зашипіла Злата, але було пізно, бо до кімнати зазирнув він.
— Що, Жанно?
— Можеш дати футболку, бо їй нема в чому спати? — руденька кивком вказала на почервонілу Злату.
— Звичайно, зараз принесу, — він зник за зачиненими дверима.
— Жанно… — просичала дівчина, на що інша скорчила гримасу й дістала телефон з грою.