Категорії
Межі пристойності

✾ 22

Жанна озирнулася на братів, оцінюючи їхні стосунки й настрій. Коли ті сіли за стіл, вона ще раз пильно на них поглянула. Ніби все нормально.

— Ти диви, навіть без синців і подряпин, — вона усміхнулась.

— Ми ж культурні люди, — усміхнувся Артем і крадькома поглянув на Злату.

Він спробував собі уявити, якою б дівчина була без шрамів, що спотворили її обличчя. Злата саме повернулася лицем до Артура, і перед очима Артема опинилася неушкоджена сторона її обличчя. Так, вона була б дуже гарною… І очі в неї — справді неймовірні… Невже брат так на неї запав, що хоче витратити на пластику цілу купу грошей?… ДИВИНА.

— Давайте, допомагайте з піцами, — сказала Жанна, жуючи, — бо Злата щось зовсім ненадійна помічниця.

— Не подобається? — запитав Артур, повернувшись до неї.

— Подобається, дуже смачно. Я вже шматочок з’їла, більше не хочу.

— Одну. А другу? — Жанна кивнула на цілий диск піци, з якої Артем саме брав трикутник.

— Я не хочу.

Злата втомлено поклала голову Артуру на плече.

— Втомилася? — він обійняв її й поцілував маківку.

— Якось особливо не відчувала, а зараз… може це від вина?..

— Напружений день, тобі треба виспатися. Скоро підемо, — він махнув офіціанту, щоб принесли рахунок.

Близько одинадцятої вони повернулися до квартири. Жанна трохи сердилася на Артура, бо той спровадив Артема на третьому поверсі, відправивши до квартири батьків і не дозволивши йти до нього, тому відразу ж пішла в душ, а коли вийшла, то побачила, що він розклав два крісла й поклав чисті комплекти постільної білизни, одного з яких вже розстеляла Злата.

— Суперська кабінка, скажу я тобі, просто кайф… А ти що, збираєшся спати ТУТ? — здивувалася Жанна.

— Так, а що?

— Ну ти й дурна, Злато, — Жанна почала й собі стелити ліжко. — Там у нього в кімнаті такий сексодром стоїть, а ти навіть не намагаєшся туди потрапити.

— Звідки ти знаєш, що в його кімнаті?

— Зазирнула, коли він заходив туди. Я б тобі радила використати свій шанс.

— Жанно, Артур поводиться досить стримано, і я йому за це дуже вдячна. Вішатися йому на шию я не буду, я сама не певна, що готова…

— От ти гальмо, — Жанна лягла в крісло, — круте ложе… А в його ліжку, мабуть, ще краще.

— Жанно…

— А в чому ти збираєшся спати? Ти взяла собі футболку? Бо я ось взяла, я — молодець.

— А я — ні… Таки я гальмо… — Злата зітхнула.

— Артуре! — гукнула Жанна.

— Що ти робиш?… — зашипіла Злата, але було пізно, бо до кімнати зазирнув він.

— Що, Жанно?

— Можеш дати футболку, бо їй нема в чому спати? — руденька кивком вказала на почервонілу Злату.

— Звичайно, зараз принесу, — він зник за зачиненими дверима.

— Жанно… — просичала дівчина, на що інша скорчила гримасу й дістала телефон з грою.

Коментарі з Facebook