✾ 16

Виїхавши за ворота, Артур одразу поїхав в бік центру.

— Куди ми їдемо? — тихо запитала Злата. В її голосі не було тривоги, здавалося, що запитала вона це просто так, для годиться.

— Тут поруч є кіоск. Купимо холодної води, бо ця, що була в машині, нагрілася. Може ти маєш якісь побажання?

— Ні…

— Може сік? Колу чи фанту?

— Води буде досить… — у Злати починала боліти голова. Вона потерла скроню.

— Болить?

— Так, трохи.

Воно й не дивно, майже весь день у сльозах.

— Що ти вживаєш в таких випадках?

— Нічого.

— Терпіти біль не потрібно. Зараз, вже скоро будемо на місці.

Артур зупинився біля кіоску, купив води, пакет круасанів і пакет фісташок. Те, що здалось йому більш-менш їстівним з усього асортименту. Сівши в машину, відкрив воду, витяг з бардачка ібупрофен, дав таблетку Златі.

— Що це ? — насторожено запитала вона.

— Це — легке знеболювальне. Не бійся, я нічого тобі не підсуну.

— Я не боюся, — вона взяла таблетку, поклала до рота й запила водою.

— Це добре. Зараз поїдемо знімати стрес.

— Знімати стрес? — по спині Злати пройшов холодок, вона перелякано поглянула йому в очі. Що він має на увазі?

— Вчора у нас був вогонь, сьогодні буде вода, — Артур усміхнувся й завів двигун. — А кажеш, що не боїшся мене. Аж побіліла.

— Я…

— Там, недалеко від пансіонату, є виїзд до місцевої річки. Говтва називається. Тобі треба заспокоїтися, біля води це виходить непогано.

Вони зупинилися біля берега, неподалік росли розлогі старі верби, а ще лежала колода, відполірована постійним сидінням на ній.

Злата вийшла з машини, не чекаючи, поки Артур відкриє їй дверцята — дуже хотілося вдихнути вологого свіжого повітря.

Річка була невелика, місцями, наскільки виднілося, її русло було вузьким, а місцями розширювалося, утворюючи імпровізовані купальні. Злата присіла на колоду і втупила погляд у течію.

Артур підійшов і став позаду неї. Він не торкався Злати і нічого не говорив, даючи їй час заспокоїтися й зібратися з думками. Так тривало недовго, близько п’яти хвилин. Його присутність хвилювала дівчину і, намагаючись осмислити сьогоднішній день, вона постійно відволікалась на його дихання за її спиною. Злата озирнулась.

— Присядь, будь ласка, поруч, — сказала вона, і Артур, переступивши через колоду, сів біля неї. Вони подивились одне одному в очі.

— Тобі краще?

— Не знаю… Сьогодні якийсь безкінечно божевільній день… за що вона так?

— Зіна не зовсім здорова. Коли вона була ще малою, її батьки знущалися над нею, зачиняли в льоху або сараї на ніч, морили голодом. Стелла через суд забрала собі небогу, але з головою у дівчини лишилися певні проблеми.

— Чому вони таке робили з нею?

— Я не знаю. Можливо, це у них спадкове. Але це не дає їй права ображати інших, особливо — тебе, — він обійняв дівчину за плечі й пригорнув до себе. — Ти холодна, як лід! Ти змерзла?

— Тут вогко…

— У машині є плед. Я зараз.

Артур пішов до авто, взяв плед, воду і небагатий вибір їжі, куплений в кіоску, повернувся. Сонце вже хилилось за край, наступав по-весняному прохолодний вечір. Він вкрив Злату пледом, сів поруч і знову пригорнув її до себе правою рукою.

— Знаєш, мені все це здається нереальним. Ніби це все сон. Я прокидаюся вранці і боюся, що ти мені наснилася, що я просто придумав тебе собі…— він притулився щокою до її маківки. — Що це все фантазія…

— Я відчуваю приблизно те саме, — тихо сказала Злата.