Стелла й Зіна спостерігали за ними з порогу їдальні. Коли зі спального корпусу вийшли Олексій і Фелікс, то пара в центрі двору привернула і їхню увагу.
— Це що таке? — запитав Фелікс, кивнувши у бік Артура і Злати. — Ти б не міг поговорити зі своїм сином стосовно його поведінки?
— Зараз же й поговорю, — ледь стримуючи гнів, Олексій пішов до сина, а Фелікс — до товариства Стелли і її небоги.
Наблизившись до пари, Олексій процідив крізь зуби:
— Я ж вас просив стримувати свої пориви!…
— То може ти скажеш це не лише нам? — в тон батьку відповів Артур.
— Ти про що?
— Може скажеш краще Стеллі і Зіні, щоб припинили збирати плітки й намагатися їх викладати мені, репетуючи при цьому на всю Решетилівку.
Злата підняла обличчя від грудей Артура і поглянула на диякона. Олексій побачив її червоні очі. Відколи вони тут — ця дівчина постійно плаче…
— Що саме сталося? — запитав він, перевівши погляд зі Злати на сина.
— Вони розповідали брудні плітки про сім’ю Злати. Вважали за потрібне відкрити мені очі! Стримався, щоб не послати їх одразу туди, куди хотілося, підбирав цензурні слова… але, виявилось, Злата все це теж почула. Розхвилювалася, хотіла вибігти за ворота — я спіймав. От буквально кілька хвилин тому. Батьку, з цим треба щось робити. Такі вчинки й серед невіруючих вважаються поганими, а якщо так чинять ті, хто вважає себе…
— Я зрозумів, — Олексій озирнувся на поріг їдальні, де все ще стояла трійця, спохмурнів. — Подбай про Злату, — сказав він, торкнувшись плеча сина, і пішов “вирішувати питання”.
Матвій вийшов з котеджу. Після того, як Артур поспішив до Злати, він вирішив зробити пару дзвінків стосовно матеріалів для котеджу, здивовано поглянув на пару.
— Матвію, будь другом. Відчини нам ворота, — сказав Артур.
— А ви куди?
— Треба розвіятися. Злато, сідай у машину, — вони підійшли до седана і Артур посадив дівчину на переднє сидіння.
— А твій батько знає? — поцікавився Матвій.
— Він сказав подбати про Злату. Роблю, що можу. Слухай, там в їдальні стоїть бутель з водою. Занесеш нагору? Бо я не маю на це часу.
— Добре, занесу. А ви там довго не катайтесь.
— Я на телефоні, якщо раптом щось… — з цими словами Артур сів в авто. Матвій пішов до воріт, випустив машину і, зачинивши ворота, пішов до їдальні, з якої долинав голос Олексія. Добре, що цього разу прочуханку заслужив не він. Радість Матвія швидко розвіялася, коли він зрозумів причину криків.
— Але мені точно сказали, що Злата зробила три аборти! І сестра її така ж сама пропаща! — кричала Зіна.
— Всі ми грішні, Зіно! І Бог любить кожного з нас з усіма нашими вадами і недоліками! Ніхто не може засуджувати іншого за його гріхи! Ми можемо лише вказувати на них, але не судити! Бо ніхто з нас не безгрішний! А ти, навіть не переконавшись, чи правда все те, що тобі сказали, вирішила одразу все це розповісти Артуру! Він тебе про це просив?
— Ні! Але я мала його попередити про небезпеку!
— Яку небезпеку, Зіно?! Колись звістка про те, що Злата померла, мало не вбила Артура! Все життя розділилося на до і після! Та ти навіть не уявляєш, що Злата для нього значить! Як ти могла?! Як ти могла так вчинити?! Ревнощі заполонили твоє серце, безпідставні ревнощі! Молися! І я буду молитися, щоб Бог відкрив тобі очі на твої діяння й дарував прозріння! Бо те, що ти зробила, ганьбить усіх нас, що вірять в Бога… всі ми — люди, але дотримуючись настанов Ісуса, ми маємо нести любов і добро оточуючим, а не розповсюджувати плітки…
Зіна сіла за стіл і залилась сльозами. Ні, вона жодним чином не шкодувала про зроблене. Навпаки, вона вірила в те, що вчинила вірно. І всі це зрозуміють, і Артур зрозуміє, потім. І зараз її сварять незаслужено. Але вона почекає. Почекає, поки всі зрозуміють її правоту.
Матвій, підібравши біля входу в їдальню бутель з водою, поніс його до зали.