Категорії
Межі пристойності

✾ 15

Він наповнив бутель і, закривши кришку, зібрався йти, коли до нього звернулася Стелла.

— Артуре, будь обережним. Ця дівчина не така невинна, як здається.

— Ви про що? — він озирнувся.

Стелла поглянула на племінницю й та продовжила.

— Про те, що Злата корчить з себе невинність, а сама вже цілу стежку протоптала до лікарні, бігаючи на аборти, — в’їдливо сказала Зіна. — Хоча, чого можна очікувати, коли живеш у такій родині. Батько – гульвіса, матір була алкашкою безрідною, в дитбудинку росла, туди її батьки п’яниці скинули, ото вешталась всюди і під машину втрапила! Старша сестра з наркоманами тягається, ця теж не відстає, з різними покидьками вештається — потім на аборти ганяє, а брат – хуліган, немає на нього управи. Там бабуся одна нормальна, але вже не має сили дати ладу своїм онукам. Пропаща родина! Ти б її не торкався, а то ще якусь заразу передасть!

Зіна говорила голосно, її очі палали. Вона нещодавно все це дізналася і ніяк не мала нагоди розповісти про це Артуру. І ось, нарешті, випав шанс. Але на Артура чомусь її промова не справила очікуваного враження.

Чоловік стояв посеред їдальні і, зосереджено дивлячись на Зіну, добирав цензурні слова серед цілої бурі інших слів, котрі в цей момент кружляли в його голові. Здавалося, що ось, нарешті, культурна фраза сформувалася, він відкрив рота, але з-за спини прозвучав голос Злати.

— Це все неправда… Як ви можете?.. Ви ж віруючі люди…

Артур озирнувся. Дівчина стояла біля входу, її очі були повні сліз, котрі ось-ось мали потекти ріками по її щоках. Знову вона плаче… В тремтячих руках вона тримала альбом для ескізів, за яким ходила.

Злата дивилася на Зіну через відкрите вікно роздачі, потім перевела погляд на Артура.

— Злато… — він ринувся до неї, але дівчина почала задкувати й зрештою вибігла з їдальні на вулицю.

Опинившись на подвір’ї, вона вирішила залишити територію пансіонату. Тут їй не вистачає повітря. За ворота. Подалі звідси. Все одно куди, тільки подалі.

На півдорозі міцні руки схопили її і підняли над землею. Вона безпорадно замахала ногами. Без сумніву, це був Артур. Хто ще міг побігти за нею?

— Пусти мене, будь ласка, пусти…

— Ніколи. 

— Я не можу тут знаходитися, я тут задихаюся…

— Якщо ти хочеш вийти за ворота, то тільки зі мною, — він міцно притискав її спину до себе, а з цими  словами поставив на землю, розвернув і поглянув в очі. — Твоя безпека для мене понад усе.

— Вона сказала неправду! Я ніколи не робила аборт! Я… Я ще ніколи ні з ким не була… — вона пильно поглянула йому в очі, намагаючись прочитати думки Артура.

Навіть сльози перестали текти з очей. Це важливо. Для неї зараз дуже важливо, щоб він їй повірив без доказів її незайманості. Котрі він отримає, вона неодмінно надасть йому ці докази… Але тут і зараз — він має повірити їй на слово.

— Я знаю, — сказав Артур, погладжуючи її спину. — Я знаю, що ти незаймана.

— Як?..

— Просто знаю. Відчуваю. І я хочу, щоб ти почула, що я зараз скажу — я не вірю жодному слову Зіни.

Вії Злати затремтіли і сльози хлинули з очей.

— Моя сестра працювала в магазині — часто лишалась одна ввечері. Там її зґвалтував брат хазяйки. Після цього Валя звільнилася пішла на фабрику працювати. Потім дізналася, що вагітна… Жанна пішла в магазин, хоч Валя просила її цього не робити, розповіла все хазяйці. Та домовилась про аборт. Ми всі разом тоді їздили в лікарню. Їй все зробили, поїхали додому. Але щось пішло не так, кровотеча в неї довго не припинялась, поїхали знову…

— Сонечку… — Артур торкнувся губами її чола.

— Чому люди говорять, не знаючи правди?

— Люди завжди говорять. Не звертай уваги.

— Але як? Як не звертати? І вони ж віруючі — чому?… — Злата пригорнулась до нього. Тікати вона вже не збиралася.

— Вони просто люди. Як би вони себе не називали. Ніхто не досконалий…

Коментарі з Facebook