Злата поглянула на Артура, не наважуючись задати питання.
— Питай, — сказав він, опустивши ложку в тарілку, на губах ще грала посмішка.
— Чому ти не їдеш?
— Не хочу, я не любитель таких заходів, краще лишуся тут, з тобою.
— Ти не їдеш через мене?
— Якщо ТИ хочеш, можемо поїхати разом, з тобою я згоден поїхати куди завгодно.
— Я… я не хочу… Не думаю, що там будуть раді бачити мене. Я не одна з них, та й виглядаю я не дуже… а сьогодні ще впала…
Артур поклав свою руку поверх її.
— А для мене ти найкраща, і я завжди радий тебе бачити… — він замовк, а потім додав, — і шрами ми приберемо. Треба буде проконсультуватися щодо методів, бо там є варіанти. Сестрі робили лазерне шліфування. І тепер нічого не помітно.
— А якщо не вийде?..
— Все вийде, мисли позитивно,— він посміхнувся. — Ти зараз їж, надолужуй свої калорії. Тебе ще чекає друга страва, а я зараз зварю нам каву, — Артур підвівся, дістав з навісної шафи гейзерну кавоварку і залізну банку з меленою кавою. Раніше їх тут не було. Мабуть, купив в той день, коли Зіна “приготувала для нього каву”— Ти яку любиш?
Артур озирнувся. Злата відчула хвилю тепла, що нахлинула на неї від погляду карих очей, стало так затишно.
— Не знаю… я рідко її п’ю. Не дуже міцну, як правило… Жанна часто експериментує, додає різні спеції…
— Тобі подобається зі спеціями?— він заправив кавоварку і пішов на кухню, до плити. Ввімкнув газ, повернувся і сперся на одвірок між кухнею і їдальнею.
— Ну, іноді виходить смачно. Іноді не дуже, — Злата колупала тюфтельку.
— І що було смачним?
— З корицею і червоним перцем, — вона усміхнулася, адже кориця — це колір очей Артура. Чи знає він про це? Чи хтось йому казав? Чи це лише у неї виникла така асоціація?
— Цікаво. А ще?
— Ну, пробували ще з кардамоном, з бодяном… з анісом — мені не сподобалося. Ще пробували додавати імбир, ваніль, какао.
— В турці варили? — Артур озирнувся на кавоварку, яка почала хрипіти готуючи каву.
— Так.
— Ну, є сорти кави до яких дуже хочеться щось додати, щоб врятувати смак. Коли я купив додому чалдову кавову машину, то з нею в подарунок йшов набір пробників. Дев’ятнадцять видів кави, кожної по два чалда, — побачивши нерозуміння в очах Злати, він пояснив, — такі паперові пакетики, з фасованою кавою на один раз, монодоза. Ми з Жекою тоді надовго залипли, доки обирали, яка кава добріша. Одна — гірка, друга — терпка, третя — з кислинкою…
— Кава?! — до їдальні зайшла Жанна, а за нею Матвій. — І я хочу кави. З цукром і вершками. Можна додати ваніль.
— В чергу, — сказав Артур, вимикаючи газ і знімаючи кавоварку.
— Там Стелла свариться з твоїм батьком, — сказав Матвій.
— Очікувано. Вона щойно почула від мене, що я не їду на весілля в Лубни.
— Не їдеш?.. — здивувався Матвій. — Артуре, може ти передумаєш? Що я там робитиму без тебе?
— Щось придумаєш. Злато, цукор, вершки?
— Одну ложку. Трошки вершків.
— Добре, тримай. Матвію, ти дістав солодощі з машини?
— Так, а куди я їх подів?.. А, згадав, зараз принесу, вони в холі на підвіконні, — з цими словами він вийшов з їдальні до спального корпусу.