Разом з полегшенням Злата відчула дикий голод. Шлунок по-зрадницьки забурчав. Артур посміхнувся.
— Ми в Полтаві купили смаколики. Пропоную їх до кави. Але спочатку доведеться пообідати тим, що приготували кухарі.
— А що там?
— Я не знаю. У мене теж не було апетиту.
— Через мене?
— Так. Я не розумів, що зробив не так. Потім припустив, що річ не в мені, а в довгому язиці Стелли Аркадіївни.
— Вибач…
— Сонечку, ти теж пробач. Я мав сказати тобі вчора більше про Голландію. Натомість, я просто кайфував від того, що ти поруч.
В коридорі почулися кроки. Хлопці йшли до зали працювати. Артур неохоче випустив Злату зі своїх обіймів.
— Ого! Клас! Це отакий виноград буде всюди?! Чи тільки тут? — запитав лисий, захоплено оглядаючи начерк.
— На сходах — всюди, — відповіла Злата, шмаркаючи носом.
— А у залі?
— На стіні навпроти лоджії – виноград, а на тій що біля лоджії – скрижалі з заповідями.
— Клас! І вони теж у винограді?
— Ну, теж можна…— Злата була трохи розгублена, по ній же було видно, що вона плакала, але на її червоний ніс і заплакані очі ніхто не звертав уваги. — Мабуть…
— Супер! Гарно! — говорили хлопці, піднімаючись сходами.
— Ходімо обідати, — коли хлопці з Борисом пройшли, Артур взяв її за руку, і вони пішли сходами вниз, а далі — коридором до виходу з корпусу.
— Думаєш, Стелла Аркадіївна дозволить? Вже всі пішли, вона може нічого не дати… У нас таке було.
— Вона не тільки накриє стіл, а й все підігріє.
— Тому що ти син Олексія Петровича?
Він озирнувся до неї.
— Ні, тому що це я,— він усміхнувся і міцніше стис її руку.
Перед виходом Злата зупинилась.
— Артуре, твій батько просив…
— Добре, — він неохоче випустив її маленьку руку з рожевими лініями шрамів зі своєї.
Обід для них і справді нагріли.
Гречаний суп виявився смачним. Про що Артур заявив здивованим голосом.
— Так, це я Ольгу вчу, в неї наче виходить, — повільно промовила Стелла з кухні, через вікно роздачі спостерігаючи за Артуром і заплаканою Златою, намагаючись вирахувати, що між ними відбувається. Злата мовчала і навіть не піднімала на Артура погляд. — Вона ж завтра лишається готувати…
— Завтра лишається, а ви? А що завтра?
— Завтра весілля в Лубнах. У брата Петра виходить заміж донька, ти забув? Тебе ж, наче, теж запросили.
— А, так. Запросили, — погодився Артур. — Але я не поїду.
— Чому?
— Що робити халдею на баптистському весіллі?
— Тебе ж сама наречена запросила.
— Я одразу ж сказав, що не обіцяю бути. Вони Феліксу Антоновича сказали, що запрошують його і всіх неодружених братів, бо в них є багато хороших незаміжніх сестер. Ну, а я ж ніякий не БРАТ. Он хай Борис з хлопцями їдуть, Ніколас з синами, Матвій. Макс вже одружився, хай лишається і допомагає Ользі готувати.
— А ти батьку сказав?
— Він і так знає, що я не поїду. Ну і я вже досить дорослий хлопчик, можу вирішувати самостійно такі питання, ви не вважаєте? — і Артур посміхнувся до Стелли своєю “небезпечно чарівною посмішкою”.
Стелла занервувала. Вона вилетіла з кухні, як вшпарена, і пішла шукати Олексія, щоб той не дозволив Артуру лишитись у пансіонаті. Невіруючий. І дівчата такі ж. Невідомо, що може трапитись!!! Все її єство волало про недопущення такого неподобства.