✾ 12

Денис відчинив ворота, запустив машину і зачинив їх.

Коли чоловіки вийшли з авто, Стелла вже зустрічала їх на порозі.

— З поверненням! Як з’їздили?

— Слава Богу, все чудово! — відповів Фелікс.

— Слава Богу, — повторила літня жінка. — Будете вечеряти? 

— О, ні, дякую. Нас дуже добре пригощали у брата Петра. До речі, його менша донька цієї неділі виходить заміж. Нас всіх запрошено на весілля, — засміявся Фелікс.

— О, яка новина!

— Так.

— Це ж… це ж вже післязавтра!

— Так, Стелло, післязавтра. Поїдемо рано вранці, візьмемо участь у зібранні, і потім вже буде церемонія.

— Увечері назад? 

— Не думаю, що НАС так швидко відпустять, — засміявся знову Фелікс.

— Олексію, ви теж будете на весіллі?

— Так, я теж отримав запрошення.

— А ваш син? — запитала Стелла, спостерігаючи за тим, як Артур пішов від них до багаття, тримаючи в руках великий пакет.— Чи таких, як він, не запрошують?

— Ну чому ж не запрошують? Навпаки, його дуже хочуть всі побачити знову. Він теж отримав запрошення і від нареченої і від її матері, але я не знаю, чи Артур поїде.

— А вони знають, що він невіруючий?

— Знають.

Звісно, вони знали що син Олексія — халдей, оскільки той димів майже весь час їхнього перебування в Лубнах, але Артур ВСЕ ОДНО всім подобався.

Його усмішка змушувала червоніти і молодших сестер і старших.

Коли він попросив води одразу по приїзді, то молода сестра, котра принесла йому склянку з водою, як зачарована стояла біля нього і розглядала, ніби когось нереального. Він подякував, і коли простягнув порожню склянку назад — вона, задумавшись, не одразу зрозуміла, що він звертається до неї. Здригнулась, взяла склянку і, почервонівши, пішла. Так, його син подобався людям. Особливо жінкам.

На Артура всі озирались, його важко було не помітити. Високий, дуже вродливий (схожий на свого діда в молоді роки). Поводився він дуже чемно і стримано, підтримував розмови на різні теми, і коли присутні чули його зізнання, що він не один з них — на обличчях читалося розчарування. Особливо у сестер. І неодмінне бажання наставити його на шлях спасіння.

Олексій мовчки дивився на всі ці циклічні вистави на кожному новому місці. Був дуже вдячний сину за стриманість, що не починав жартувати і говорити про атеїзм чи інші релігії, зокрема пастафаріанство (релігія, де основним божеством є Летюче Локши́нне Чудовисько, заснована фізиком Боббі Гендерсоном 2005 року на знак протесту проти рішення департаменту освіти штату Канзас, що вимагало ввести у шкільний курс концепції “розумного задуму” як альтернативу еволюційному вченню), яким він дуже любив подражнити братів, котрі траплялися йому в домі батька. Слабкі у вірі просто впадали в ступор.

Причина теперішньої зміни в поведінці була тут, у Решетилівці. Невисока худорлява дівчина з синіми очима.

Олексій бачив руку Бога в новій зустрічі Артура і Злати, та шкодував про те, що за ці роки син так і не увірував, навпаки, обізлився, не прийшов до Бога, а звинуватив Його, і цінності в нього досі не біблійні, а тілесні та гріховні.

Тепер, зустрівши Злату, Артур її не відпустить, він зробить її своєю. Його бажання мати цю дівчину завжди було сильним, і неможливість отримати бажане отруювали життя, а тепер він чітко бачить свою ціль. Артура не зупинити. І, судячи з того, що він вже бачив, дівчина абсолютно не буде проти. Та чи не набридне йому вона? Чи не втратить він цікавість до неї, коли отримає бажане? Невідомо.

Стелла ж думала приблизно так само, але без далекоглядних прогнозів. Вона усвідомлювала, що в пансіонаті залишаються халдеї. Багато халдеїв. Це дуже недобре. Дуже. І це змушувало її хвилюватися.

— То що, поїдуть не всі? А як же цих невіруючих лишити тут самих? Невідомо що тут буде!

— Комусь доведеться лишитися. Обговоримо це завтра, — спокійно відповів Олексій.