Наближаючись до вогнища, Артур вихопив поглядом постать Злати з усіх присутніх. Він помітив її одразу, ледь машина в’їхала на подвір’я. Вона озирнулася в його бік, вони зустрілись поглядами і на її губах заграла легка усмішка, очі засяяли. Видно було, що Злата рада його бачити, трохи нервує, але ховати симпатію — це ж все одно, що намагатися заховати дим. Він усміхнувся у відповідь. Вона тут, його Сонечко. Сьогодні вона не заснула стомлена, можливо, вони пізніше зможуть поговорити.
Підійшовши до вільного стільчика, привітався і сів біля Матвія. Мимоволі поглянув на Злату, вона засоромилась і відвела погляд.
Петер дограв пісню, зробив фінальний акорд.
— Артуре, а заграй і ти щось, — Зіна підсіла до нього. Вона вже забула про свої ранкові сльози, лиш побачила Артура. Зіна вирішила, що відтепер буде задавати питання про його вподобання, і більше не буде в неї таких промахів, як сьогодні вранці. Ця Злата — вона їй не суперниця. У неї, Зіни, нема шрамів, всі пальці і вона незаймана. Вона краща. Бо Зіна вже навела довідки про цю “страшну”, подзвонила знайомій в Житомир, та розповіла їй багато чого про родину цієї художниці, і тепер вона має чим відвадити Злату від її Артура. Якщо та буде настирною, то Зіна все йому розповість про цю розпусну дівку, яка не варта її Артура.
— Це — погана ідея, — Артур усміхнувся, але відсторонитися від дівчини не було куди, тому, відсунувшись на скільки міг, він повернувся в сторону Матвія.— А я не з порожніми руками, ось, пригощайтесь, морозиво.
— Клас! Супер! — всі оживилися. Пакет пішов по колу, де всі присутні брали собі пачку-конус і передавали далі.
До них підійшли Фелікс, Олексій і Стелла. Зіна, прийнявши пакет з рук Максима, подала його своїй тітці.
— О, дякую, — Стелла дістала і відкрила пачку, — це так приємно, Феліксе Антоновичу, що ви не забули про нас і привезли всім гостинці.
— Ну, взагалі-то, це – Артур, — відповів Фелікс. — У нього тут є свій мотив для гостинців.
Фелікс розплився у посмішці, Стелла разом з ним, хтось замугикав, хтось посміхнувся. Всі чудово розуміли, що мова йшла про Злату, і їй від того стало дуже незатишно. Поведінка старого пастора її обурила.
Злата раділа, що зараз темно і ніхто не побачить, як рум’янець залив її обличчя. Вона поглянула нишком на Артура. Він похмуро дивився в багаття, обличчя було зосереджене. Злата не могла здогадатися, що саме він відчував в цей момент, але такі випади його точно не радували. Він міг відповісти, але мовчав. Мабуть, не хотів грубити.
— А я думаю, що якби Артура цікавив ЛИШЕ його “мотив”, то він би не купував морозиво для всіх, — сказав лисий хлопець. — Купив би пару пачок і все, їм би вистачило. А він подумав про всіх нас, і мені приємно, що про мене він теж подумав. І я — теж мотив. Дякую, Артуре.
— На здоров’я, — відповів Артур і поглянув на лисого, котрий сидів навпроти нього.
— Так, — погодився Борис. — Дякую. В кінці трудового дня приємно отримати смачний сюрприз.
— А сам чого не їси? — запитав Ніколас у Артура.
— Ми в Лубнах перед виїздом їли.
— О, то це прямо з Лубен? І не розтало?— здивувався той.
— Артур не їхав, а летів, — Фелікс знову “куснув”. Матвій глянув на Артура, що сидів поруч, як чорна хмара. До нього Матвій завжди ставився дружньо. Можливо тому, що свого часу вони разом їздили до Німеччини, а можливо тому, що Артура він визнавав лідером. Як би там не було, Матвій вирішив переключити увагу батька на іншу тему, підвівся і звернувся до нього.
— Тату, мені треба з тобою поговорити. Тут виникли певні питання, потрібне твоє втручання. Ми можемо поговорити на самоті?
— Так.
Вони відійшли. Стелла сіла біля Зіни. Запанувала тиша. Лише вогонь потріскував в центрі. Олексій поклав руку на спину сину.
— Артуре, я залишив теку в машині. Відкриєш? — Артур підвівся й пішов з батьком до машини.
— Не звертай уваги, — сказав він сину тихо.
— Я не звертаю. Але якась дивна поведінка, погодься, як для пастора. Не можна без цих натяків? В його розумінні що, невіруючі не здатні на сильні почуття?
— Без Бога ніщо не може бути сильним, Артуре.
— То що? Халдеї не здатні кохати?
— Здатні, але віруючі ставляться до стосунків більш відповідально. Вони ретельно обирають собі пару один раз і на все життя. Без зміни партнерів і цивільних шлюбів.
— А якщо люди не підійдуть одне одному в ліжку? Тільки не кажи, що такого не буває. Таке буває, і досить часто. Ти знаєш.
— Артуре. Це — складна тема, і я зараз не маю сил її обговорювати. Просто знай: я дуже радий, що Злата — жива. Я радий за неї і за тебе, бо звістка про її смерть тоді дуже змінила тебе. І мені б хотілося, щоб ви не наробили помилок. Щоб ТИ не наробив помилок. Я теж був молодим і знаю, як легко зробити невірний крок. Дуже тебе прошу, будь мудрим.