Руслан вивів Лору з клубу і роззирнувся. Праворуч стояла велика шумна компанія. Обійти її могло б бути проблематично. Хтось би міг поцікавитись, чому він тягне дівчину, тому Руслан повів Ларису ліворуч від виходу, за кут будівлі. Тут були двері запасних виходів з якихось приміщень. Над одним з них горіло тьмяне світло, над іншим нічого не світилось. Далі були газони і листяні дерева по їхньому периметру. Всюди ходили люди, проте саме тут було більш-менш спокійно. Трохи далі, за рядом тополь стояла жила п’ятиповерхівка, з вікон якої лилось тьмяне світло.
— Пусти мене. Мені боляче!
— Лоро, я не розумію, що ти тут робиш?! — запитав Руслан зупиняючись і стискаючи її зап’ястя.
— Можу сказати тобі те ж саме!
— Те саме?
— Та пусти мене! Боляче!
— Не смикайся і боляче не буде. Я просив тебе нікуди не ходити з Тонею!
— Ти просив за вчора і вчора ми нікуди не ходили.
— Я просив — ВЗАГАЛІ! Взагалі нікуди не ходити! Вас Максим привіз? Це вони тобі такий подарунок роблять?
— Це не подарунок. Ми просто приїхали розважитись.
— Розважитись?! Тобто, вдома ти розваг собі не знайшла і поперлась в Київ?! А, ну твоя ж подружка вдома не може розважатись там зі своїм кобелем!
— Відпусти мене! — Лора спробувала вирватись, але Руслан закрутив їй руки за спину і її обличчя опинилось майже впритул до його. Після побаченого до відчуття чужорідності додалась огида… і не зрозуміло до кого більше: до нього чи до самої себе? Як вона могла бути з ним ці два місяці?
— То це Максим вас привіз?! Чи ви на електричці приїхали, подрИжки?
— Яка різниця на чому?
— Клубне життя не для тебе, Лоро! Сюди всі приходять, щоб знайти собі пригоди на нижні 90. У тебе є я і Я не розумію, для чого ти сюди приїхала! Що ти тут робиш?!
— На нижні 90? Ти по собі рівняєш? В клуби люди ходять відпочивати і розважатись! І чому ти вирішив, що це не для мене? Мені тут подобається!
— Подобається? І що ж ти тут робила?! Знімала пацанів? Бухала?!
— Мене вчили грати у більярд.
— ХТО?!
— Хто? Може спочатку ти мені скажеш ХТО був з тобою у тій кімнаті?
— Ларисо, не дратуй мене! Я запитую — з ким ти сюди приперлась?!
— Ти вважаєш, що напад на мене — це найкращий твій захист? Це — не та ситуація. Ти був з тим чоловіком і я навіть не хочу знати, хто з вас кого мав, тому що це… це… — вона похитала головою.
— Що “ЦЕ”, Лоро? Цей чоловік — дуже не проста людина і це в його квартирі, ми з тобою зустрічались весь цей час, якщо ти вже хочеш знати хто це.
— Чудово… Квартира… Ліжко… Ти з усіма там…
— Звичайно, — задоволено усміхнувся Руслан.
— Ти робиш це за гроші? Чи тобі просто подобається?
— Яке тобі діло, чому я це роблю?
— Ти правий, мені відтепер нема діла до того, що ти робиш і з ким. Все скінчено.
— Скінчено?
— Нам не варто було і починати! Ти просив дати шанс, казав, що у нас все вийде — у нас нічого не виходить. Тому я не бачу сенсу продовжувати цю імітацію відносин.
Руслан штовхнув Ларису в стіну, опустивши її руки вниз, притиснувши дівчину собою до твердої поверхні.
— Імітацію відносин?! То ти так до цього ставишся? Тобі байдуже до моїх почуттів?!
— Про які почуття ти говориш? Ти щойно був з якимось незрозумілим типом, котрий призначив тобі наступну зустріч… невже ти думаєш, шо я після цього зроблю вигляд, ніби нічого не трапилось? Ні, далі не буде НІЧОГО!
— Якби ти мене кохала, то ти б зробила так, як я тебе просив! І не приперлась би у нічний клуб зі своєю подругою шльондрою! — він смикнув її руки.
— Тоня — не шльондра! А я ніколи не казала, що кохаю тебе! Пусти! — сльози потекли з її очей. Нарешті вона сказала йому це. Вона його ніколи не кохала…
— Що ж ти тоді робила поруч зі мною?
— Намагалась повірити у те, чого бути не могло.
— Сучка… Ти така ж сучка, як і твоя пОдружка! — Руслан сильніше стис їй руки і уткнувся носом їй у щоку. — Але ж ти така гарна сучка…
— Мені боляче, пусти мене! Що ти робиш?!
— Мені теж боляче! Я думав, що ти — тиха домашня дівчина, а ти така ж хвойда як і всі, лізеш у ці гадюшники! Що ти тут шукала?! Нових вражень?!
— Я нічого не шукала! Я вчилась грати у більярд, просто вчилась грати!