Час тік невблаганно і, здавалося, навіть прискорив свій біг, бо не встигла Лора змигнути оком, а вже завтра — у Степана день народження. Найважче було вигадати подарунок. Бо що можна подарувати людині, в котрої все є, і яка, якщо забажає, має можливість необхідне собі придбати? Довго думала і обирала. Хотілося, щоб це було щось, куплене не за його гроші, котрі він їй давав “на дрібні потреби”, а за стипендію… Особливо не розженешся.
Лора думала, думала, а ідея все не виникала. Виїхавши нещодавно на вуличний виклик з лінійною бригадою швидкої допомоги — побачила поруч з підземним переходом маленький базарчик, де з лотка немолода червонощока жіночка продавала різні шкіряні речі і увагу Лариси привернули шкіряні ключниці… Ключниця була на двох металевих кнопках, всередині мала кільце для основних ключів, окремі карабіни для ще шести та кишені для купюр. На зовнішньому боці ключниці був тиснений відбиток — квадрат з зовнішніми петлями по кутах — ⌘.
— А ви не скажете, що цей знак значить? — поцікавилася Лора у продавчині.
— Ні, дитино, не знаю. Але це якийсь хороший знак. У мене оце нещодавно один чоловік купував, то казав, що хороший… У Фінляндії цей знак на монетах… і ще десь там є, але я не пам’ятаю…
— Добре, дякую. Я візьму оцю, чорну, — грошей Лорі вистачило. Вже потім засумнівалася — чи варто дарувати? Дуже простий подарунок… аж занадто.
— Що ти там купила? — поцікавився фельдшер, коли вона повернулася до салону “Газелі”.
— Ключницю. На подарунок. Але на ній знак… і я не знаю, що він значить.
— А ти Генку з БІТР-ів піймай. Він різними каракулями захоплюється. Може знає.
Коли лінійна бригада Лори поверталася на підстанцію, бригада БІТР саме виїхала на виклик, і Лора не змогла запитати про значення символу. Бригада поїхала на ДТП — це надовго… Її зміна закінчувалась, а потім були вільні від практики дні. А завтра — день народження Степана і значення символу вона не знає. Зайшовши до кухні, Лариса дістала свій подарунок зі сховку у шафці і провела пальцем по візерунку.
— Петельний квадрат? — почула вона голос Степана над головою і підскочила від несподіванки.
— Як ти мене налякав, — вона поклала руку собі на груди і перевела подих.
— Вибач, мАла, — він обійняв її ззаду, цілуючи в скроню, — я не хотів тебе налякати.
— Ти знаєш що це за символ?
— Так. Він досить поширений у скандинавів. В наш час ним позначають різні цінні національні спадки-пам’ятки. Я у шведів, здається, такий знак бачив… В геральдиці такими викрутасами заповнюють пустоти на гербах… А чому ти питаєш?
— Ну… Я… Це ж хороший знак?
— Так, — Степан примружив погляд, — Наядо, в чім річ?
— Я… я купила тобі цю ключницю, але вона така… — хотіла сказати “проста” і промовчала, — на ній цей знак… і я…
Степан, слухаючи її, розпливався у посмішці.
— Ти вже мене вітаєш?
— … виходить, що так… раз ти мене підловив, — видихнула Лариса розгублено.
— Дякую… — Степан, все ще стоячи позаду, взяв з її рук ключницю.
— Вона, правда…
— Відтепер вона буде зі мною всюди. Дякую, — прошепотів і стис Лору в обіймах.
Скоро він поїде… Хотілося лишитися тут, з нею і, водночас, хотілося поїхати. За останні роки Африка стала його наркотиком і бажання нової зустрічі з чорним континентом пересилювало всі інші, навіть бажання бути з Лорою, котра обіцяла чекати… І хоч ця поїздка є частиною сирого і незрозумілого плану Фурії — він приймав її з радістю. “Будемо імпровізувати” — він згоден. А ще події, що сталися з його батьками. Всі ті люди, котрі перетворили його маму на овоч, а також ті, котрі закатували до смерті батька — мусять отримати покарання…
З роздумів його вирвав тихий писк Лори.
— Ти мене задушиш…
— Вибач, — Степан послабив обійми. Незчувся, як занурившись у думки, стис її занадто сильно, — я замислився…