— Ти гарно виглядаєш. Відпочинок пішов тобі на користь, — сказала Фурія, не дивлячись на Лору. Погляд жінки блукав по лінії горизонту.
— Дякую…
— Гарна засмага. Ще на початку століття засмага вважалась ознакою низького статусу, селянською рисою, бо селяни працювали в полі, перебуваючи днями на сонці… А шляхетні панянки до засмаги ставилися негативно. Вони до ручної праці не опускались і бліда шкіра була ознакою високо походження… Ховались від сонця під парасольками і у приміщеннях. А потім все змінилося. Тепер щоб отримати засмагу потрібен вільний час і гроші, бо решта заробляють собі на життя і сидять у приміщеннях… — Кіра Дмитрівна зупинилась і погляну ла на Лору. — Ти подумала над моєю пропозицією?
— Пропозицією? — Лора також зупинилась і поглянула в холодні очі Фурії. Вона не зовсім розуміла до чого була згадка засмаги і тут раптом питання.
— Медичний університет.
— Вже ж закінчилася вступна кампанія…
— Це не є проблемою. То як, ти хочеш вчитися в університеті?
— Хочу, але я не готова зробити те, про що ви мене попросите.
— Гм… Ти знаєш про що я тебе попрошу?
— Здогадуюся…
— ЦІкаво, — Фурія рушила далі вздовж берега і Лора пішла за нею слідом. Жінка нічого не казала, але ця потреба йти за нею якось сама приходила в голову, — І про що, на твою думку, я тебе попрошу?
— ВІдмовитися від Степана.
Фурія не зупинилася, а мовчки йшла далі. Значить, Лариса права — він і є ціною угоди.
— Ти здогадалася про це ще в Києві?
— Так.
— А чому ти вирішила, що я попрошу тебе саме про це?
— Бо він потрібен вам абсолютно вільним.
— Він потрібен не мені, а нашій роботі. Романтичний мотлох в голові — відволікає. Декілька років тому я допомогла його тодішній дівчині відкрити власну справу, про яку вона давно мріяла. Стефан збирався їй і сам допомогти, почав підготовку документів, але я його випередила. Зараз у неї — успішний бізнес, вона прийняла мої умови і лишилася ДУЖЕ задоволеною. Я можу посприяти і тобі отримати те, про що ти мрієш.
— А якщо я мрію про нього?
Фурія зупинилась і обернулася до Лори, прошивши її крижаним поглядом.
— Такого варіанту немає. Я не дозволю ні тобі, ні будь якій іншій дівчині звернути його з цього шляху. Ти не розумієш його унікальності. Стефан має ВЕЛИЧЕЗНИЙ потенціал. Такі, як він, народжуються не часто. Його розум і здібності — неймовірне поєднання. Які б складні задачі перед ним не поставали — він їх вирішує граючись. І Стефан вже працює на міжнародному рівні. Так, я іноді залучаю його до операцій всередині країни, котрі для нього — як дитячі забавки. Його робота важлива для СВІТУ. Ти розумієш масштаб? СВІТ і ти… зі своїми хтивими бажаннями.
Лора опустила погляд. Вона ж і справді не являє собою нічого цінного…Вона не поліглот, ніяких особливих талантів не має. Можливо, якби був час на навчання у школі, то вона б закінчила школу з золотою медаллю і тоді… вона могла б хоч якось наблизитися до рівня Степана, а так… вона — ніщо… Але в момент, коли Лора готова була сама собі зізнатись у власній нікчемності, мозок нагадав слова Степана, що Фурія — “маніпулятор”. Слід обережно і вдумливо сприймати все почуте від неї.
Степан розумний. Так, Лора це знала і для неї він дійсно унікальний, але чи дійсно він такий унікальний для Фурії? Чи варто посилати таку важливу людину в Африканське пекло? З ним там може трапитися будь-що… Можливо, він просто зручний? Йому не потрібен перекладач, у нього прекрасна військова підготовка, він вміє залагоджувати різні складні конфліктні ситуації… Універсальний солдат. Кіро Дмитрівно, ви лукавите…
— А йому мої бажання подобаються, — сказала Лариса, піднявши погляд на холодну блакить очей Кіри Дмитрівни, — Степан — жива людина. Він не робот, котрий виконує задачі і нічого не здатен відчувати. Я потрібна йому… так само, як і він мені.
— Ти йому не потрібна. Відколи він повернувся в Україну — таких, як ти, у нього були десятки. Я вже мовчу про закордонні поїздки. Ти ж не сподіваєшся, що він там буде зберігати тобі вірність?
Лора не знала що відповісти. Серце стислось і завмерло, в голові загуло. Вона боялася навіть думати про “вояж по Африці”, бо це — надовго. Про його вірність ТАМ не думала, просто вірила, що інших не буде і все… Обличчя ніби заніміло і губи не хотіли навіть рухатися, але вона все ж вирішила відповісти.
— Значить… скоро він піде від мене сам. І вам немає необхідності метушитися і влаштовувати мене на навчання в університет. Просто трохи почекайте… і все буде так, як ви хочете, — сказала Лариса, опустивши очі. Вона не вірила в те, що казала… Не вірила, що Степан піде… А Фурія не відводила від Лори пильного проникливого погляду.
— Він завтра їде. Його не буде майже три місяці. Ти втрачаєш реальний шанс покращити своє життя зараз. Я більше не повторюватиму тобі своєї пропозиції.
— Нехай. Я не піду від нього. Я не зможу… — голос починав тремтіти.
— Ти вагітна? — насупивши брови, запитала Кіра Дмитрівна.
— Ні…
— Впевнена?
— У мене зараз місячні…
— Що ж… це добре. Так мені буде легше вас роз’єднати, — Фурія озирнулася. Вони вже досить далеко відійшли, — Ходімо назад… Марина накривала обід, коли я приїхала.