(Почувши першу згадку про ці колючі рослини — полізла шукати що то таке. “Симпатичні” рослинки. Спойлер: про сейбу ще буде, у майбутніх главах. Викладаю фото з інтернету для наочності)
— Степане, а що там лежить ззаду?.. З прицілом?..
— Галиль, — сказав він спокійно, одночасно виводячи авто на дорогу з парковки, у напрямку Бессарабки, щоб звідти через центр і набережну, оминаючи Поділ, потрапити на Куренівку, в квартиру і, нарешті, отримати те, заради чого мчав сюди не розбираючи дороги — СВОЮ НАЯДУ.
— Галиль? А це не…
— Сестричка тої самої, яку ми тоді з тобою відвозили в “Маямі”. Тільки у тої приклад був дерев’яний, з інкрустацією. Треба було тоді тобі її показати. Гарна робота. А ця проста. Робоча.
По спині Лариси пробіг холодок.
— Ти що, когось…
— Лоро, у приціл можна не лише стріляти, — він всміхнувся. — Ще дуже зручно спостерігати. Шкода, що навпроти вікон квартири нема жилого будинку чи жіночого гуртожитку. Одні виробництва. Ех, — він награно зітхнув.
Вона насупилася і поглянула на нього.
— Це жарт, — Степан засміявся і поглянув на Ларису. — Я ж там майже не буваю. Пропадали б такі можливості!
— Попроси Фурію надати тобі інше житло… щоб був гарний вид з вікна, — буркнула Лариса.
— Коли ти сердишся — ти ще гарніша. І не надувай так губи, бо зараз не доїдемо, спинюся прямо тут, — він зняв руку з коробки передач і торкнувся її щоки, — мАла, я намагаюся відволіктися.
Лариса повернула голову і торкнулася губами його пальців, а він тієї ж миті прибрав руку.
— Будь ласка… — благаючи сказав Степан і спробував зосередитись на дорозі. Лора опустила погляд. Їй теж потрібно відволіктися від думок про нього…
— Ти так просто їздиш зі своїм арсеналом по місту… Не боїшся, що даішники спинять?
— Ні.
— А якщо машину відкриють і вкрадуть?
— Знайду.
— А якщо якась шпана? Як ти відстежиш?
— Проста шпана не зможе відкрити цю машину, а ті, хто можуть — знають, що краще її не чіпати.