Зустріч Лізи з Марком відбудеться через шість років, на вечорі зустрічі випускників, і він, усміхаючись, поцікавиться як їй жилося всі ці роки.
— Чудово жилося. У мене є людина, яка завжди радо мене зустрічає вдома, з якою я і засинаю, і прокидаюся разом, і ми точно ніколи одне одного не розлюбимо, — теж з посмішкою відповіла вона.
— Щасливий шлюб? — здивовано перепитав він.
— Ні. Я не в шлюбі.
— Ти живеш з чоловіком без шлюбу?
— Я не сказала, що це чоловік. Це — дуже дорога мені людина.
— Ти стала лесбіянкою?! Дуже несподівано, ти мене здивувала, — він розглядав Лізу з неприхованою цікавістю і здивуванням. Вона змінилася, подорослішала, тіло стало більш жіночним, це вже не та худенька цнотлива дівчинка, якою він її пам’ятав… Дуже сексуальна.
— Ти теж мене колись дуже здивував… Дуже.
— Ти що? Образилась тоді? Лізка, ну, реально, я тоді від тебе не очікував такого ходу. Вигадала вагітність, твій батько приперся до нас додому, почав говорити про шлюб, — він засміявся, — ви, богомільні, якісь притрушені. Я ж не можу одружуватись з усіма, з ким спав.
Ліза усміхнулась і пішла, нічого йому не відповівши. Марк зустріне її з донькою в торговельному центрі через декілька днів і буде приголомшено розглядати їх, не наважуючись підійти. Він почне розпитувати знайомих, і вони підтвердять, що так, Ліза ходила з пузом, хто батько — не казала, але, коли народила дитину в кінці квітня, всім і так стало ясно хто, бо вилита його копія.
Марк прийде до неї додому, буде вибачатись і просити дозволу бачитись із донькою. Ліза не пробачить, але дозволить зустрічі. Дивлячись на Марка зараз, після всього, вона не розуміла, що саме могло її в ньому привабити? Артур був правий: Марк — м*дак… І це було очевидним для багатьох, крім неї… Через цю незрозумілу слабкість до нього вона втратила справді хорошого хлопця, який би нізащо не вчинив з нею так, як Брижатий… Андрій. Андрій не видаляв її з друзів і не блокував після їхньої останньої розмови. Вона знала, що він переїхав до родичів у Швецію. Потім обрав факультет архітектури і містобудування в престижному європейському університеті, дуже добре вчився і на останніх курсах вже працював. Висилав їй фото проектів, котрі він робив, і котрі були успішно продані.
Коли він приїжджав в Україну, до рідних чи у справах, то завжди привозив подарунки і їй, і Єві. Запрошував у ресторани, її разом з Дариною, був дуже ввічливим, уважним, веселим, але дуже стриманим з нею, навіть чужим.
Андрій подорослішав, змужнів, став ще гарнішим, і Ліза, споглядаючи його щиру добру усмішку, ловила себе на думці, що вона зробила велику помилку, відштовхнувши його колись, і проґавила свій щасливий шанс.
Він їй подобався. Був веселим і дотепним. Однокласниці були від нього в захваті і почали всюди її запрошувати, саме з ним. Олексій Петрович бачив цю симпатію і вирішив вплинути на ставлення доньки до симпатичного хлопця. По дорозі додому з сімейного обіду батько багато говорив про те, що родина Злати занадто бідна і безперспективна. Для Злати, як дівчини, котру взявся повністю утримувати Артур, таке походження припустиме, а от для Андрія — ні, він хороший і гарний хлопець, але цього недостатньо для щасливого життя. Він не є віруючим, не має особливих талантів, якими б зміг утримувати сім’ю. Він нічого не зможе для неї зробити і навряд чи чогось зможе досягти в житті. З ним вона ніколи не зможе здійснити своїх мрій. Навіщо тримати хлопця біля себе і дарувати йому марні надії, якщо по життю він буде повним нулем?
При наступній зустрічі, яку ініціював Андрій, Ліза йому скаже, що вони ніколи не зможуть бути разом, бо він ніколи не зможе дати їй того, що вона хоче, і того, до чого вона звикла. Адже тоді Ліза мріяла побачити весь світ, об’їхати його і вздовж і впоперек. Андрій намагався заперечити, що вона ж не знає, що він може й на що здатен, але Ліза його не чула й сказала, що їй подобається Марк, який до того ж тоді повернувся з відпочинку. Єдиний син заможних батьків видавався більш привабливим кавалером. Якою ж дурною вона була… Батько був задоволений, що Ліза припинила спілкування з Андрієм. Вона ж ніколи не була меркантильною, чому тоді піддалася цим навіюванням?.. Як пелена була на очах… Андрій засмутився, але він не зник з її життя повністю, бо продовжив спілкування з Дариною, з якою підтримує зв’язок і досі. І коли у Дарини захворіла мама — Андрій вислав подрузі солідну суму на лікування. Просто допоміг, без умов.
Тепер, через роки, Олексій Петрович усміхається Андрію — успішному молодому архітектору, запрошує в дім, коли той прилітає в Україну, розпитує його про справи, про особисте, захоплено слухає і хвалить за успіхи, повторюючи, що завжди бачив у ньому талант… Андрій скромно усміхається, дякує за слова похвали на його адресу і озвучує своє бажання найближчим часом зосередитися виключно на кар’єрі. В його синіх бездонних очах більше немає вогню, коли він дивиться на Лізу. Вона власноруч затушила його.
Артур мав рацію. Вона абсолютно не розбиралась у хлопцях…