Робота в офісі починалась о 9 ранку і, власне, в цей час вона таки вже ПОЧИНАЛАСЬ. Сьогодні Пол проводив мітинг, де кожен відділ коротко звітував про зроблену роботу і озвучував плани на новий місяць, тиждень і сьогодні, зокрема. Щоб приїхати вчасно, Артур пішов з дому трохи раніше, залишивши сплячу Злату в ліжку. Перед виходом з дому він виклав гостинці з рюкзака на стіл в їдальні, бо вчора якось до них не дістались…
В офісі був за чверть до 9. Отримав свій бейдж-пропуск, на якому, крім його імені і спеціальності був і його персональний пароль до місцевого wi-fi. Це робилось спеціально, щоб було зручно відстежити, чи часом ніхто не качає торент з ІР фірми — з цим суворо. Це він знав це з часу роботи в Голландії. На роботі нічого не качав, а якщо його і цікавило щось подібне, то знав способи зробити це так, щоб обійти “перешкоди” й заборони.
Взявши каву, пройшов у кімнату для нарад, на ходу відповідаючи на вітання поки що нечисленних знайомих, котрі зустрічались на його шляху. Він вже знав, з ким буде працювати, познайомився на конференції, тому сів біля колег. Пол представив його решті штату і нарада почалась.
Робоче місце Артура було біля вікна, з видом на канал. Вода поруч — це йому подобається. Весь офіс у данському стилі: великі панорамні вікна, щоб захопити більше світла, зручні меблі, все комфортно, а головне — інтер’єр надихає.
Великі вікна і вода. Потрібно буде використати цю ідею для будинку… і Злата хотіла ще щось біля води…
Як тільки почав заглиблюватись у доку — подзвонила Злата. Усміхнувся. Голосно думав про неї — вона почула.
— Привіт, Сонечку.
— Привіт… Артуре, чому ти мене не розбудив?
— Ти так солодко спала, що я не зміг примусити себе потривожити твій сон. Виспалася?
— Так, але я не побачила тебе зранку…
— Ще п’ять годин — і я буду вдома… Там, на столі, я лишив тобі дещо з Амстердама. До речі, наші фото в квартирі — це дуже класна ідея. Вчора якось не помітив, а сьогодні… стільки приємних спогадів. Дякую, Сонечку.
— Це ідея Віки…
— А ти підтримала, — до Артура підійшов колега і запропонував піти глянути “залізо”. — Сонечку, вибач, але я…
— Я розумію, до вечора. Цілую, — Злата сіла в ліжку. Вона чула чоловічий голос, що говорив до Артура — робота.
— До вечора, — сказав Артур і відклав телефон, не потрапивши пальцем на закінчення виклику — промазав, почав підніматись слідом за колегою.
— Привіт, Павленко, — Злата почула голос Вікторії біля Артура і завмерла.
— Привіт.
— Освоюєшся? — Віка сіла на край його столу.
— Так, потроху, зараз потрібно піти глянути на залізо, тому…
— Я не затримаю тебе надовго. Просто хотіла з тобою поговорити. 5 хвилин, не більше.
— Добре… I’ll be in five minutes, wait for me, please (Я буду за п’ять хвилин, зачекай мене, будь ласка),— звернувся Артур до колеги. — Я тебе слухаю.