Ввечері Натан і Артур подзвонили майже одночасно своїм дружинам, щоб сказати, що вже на місці, і дізнатись, як у них справи. Спочатку подзвонив Артур, і коли Злата прийняла виклик — подзвонив Натан. Вікторія усміхнулася і пішла розмовляти зі своїм чоловіком в кабінет. Злата лишилась у їдальні.
Артур поцікавився, що Злата робить. Прямо зараз п’є чай з Вікторією і мамою Натана. Сказала, що Вікторія забрала її до себе і що вони щойно вклали маленьку Лауру спати. Така мила дівчинка… На завтра у Вікторії вже є якісь плани, які поки що не озвучені. Сказала, що сумує. Він теж.
Появу Вікторії Артур спочатку сприйняв дуже насторожено, але ця жінка вчинила мудро, забравши Злату до себе і не лишивши її саму. Він був їй за це дуже вдячний.
За сніданком Вікторія несподівано сказала, що у службовій квартирі не вистачає спільних фото Артура і Злати, що їм потрібно зробити квартиру “своєю” на час проживання в ній. Чи має Злата їхні спільні фото? Фото були, цифрові, багато. Чудово! Отже, треба обрати кілька з них, надрукувати та купити гарні рамочки. Злата ще вчора помітила скільки різних фото було по всьому будинку Вікторії, і ідея їй сподобалася.
Фотографії з весілля були залиті на “хмару”, в альбом, закритий паролем і Злата його, звичайно, знала. Свекруха Вікторії з дітьми пішла в місто, на прогулянку і у справах, звільнивши невістку на весь день для Злати. Віка вже повідала своїй другій мамі у двох словах про складний момент в житті їхньої гості, тому жінка поставилася до ситуації з розумінням. Бувають же свекрухи у людей… Лідія б ніколи так не зробила… Після нападу Злата не бачила цю жінку і сподівалася, що більше ніколи не побачить.
Дівчата сіли обирати фото. Віка залипла майже на півтори години, розглядаючи світлини з весілля Злати і Артура.
— У вас було дуже гарне весілля, — казала вона, вражено розглядаючи фото. — Дуже все гармонійно оформлено. І фото такі гарні… прямо відчувається атмосфера свята. Замовляли організацію?
— Артур займався підготовкою сам. Ну і друзі допомогли, звичайно.
— Молодець…Дуже гарно. А це на другий день? — запитала Віка, показуючи світлину, де вони стоять на містку, навпроти одне одного і фото зроблено за мить до поцілунку. На Златі — блакитна в’язана сукня, Артур — у стилізованій замовленій сорочці з вишитим декором.
— Так, — сказала Злата, замріяно усміхаючись і згадуючи той момент, коли було зроблено це фото.
— Цю беремо, однозначно, — кивнула Віка, вставляючи флешку в ноут. — Ти аж засвітилася вся, лиш поглянувши на це фото. Почепиш у спальні, — додала, підморгнувши.
Загалом обрали чотири знімка (хоча можна було і більше) і вже ввечері фото розмістились у квартирі. Проведений разом день минув зовсім непомітно. На ніч Вікторія знову забрала Злату до себе, хоч та і опиралася. Коли Артур дзвонив ввечері — вона не сказала йому про сюрприз з фото. У вівторок, в першій половині дня, дівчата сходили в салон, “побалувати себе різними приємностями”, як сказала Віка, і вже після спільного обіду в місті, зробивши разом закупи продуктів для вечері, вона відпустила Злату готуватися до повернення чоловіка. Власне, те ж саме поїхала робити й вона.
Артур приїхав пізно ввечері. Його зустрів приємний аромат вечері. Злата саме закінчувала накривати стіл і завмерла біля шухляди зі столовим приладдям, побачивши його.
— Привіт, — усміхнувся Артур, знімаючи з плеча рюкзак і розстібаючи парку.
— Привіт, — відгукнулась Злата, відчуваючи, що лише від одного погляду на нього низ живота занив. Не бачила його лише дві доби і так сильно скучила…
Артур, не відводячи від неї погляду, повісив парку на гак, підійшов повільно і, розвернувши Злату до себе обличчям, підняв і посадив на стільницю, лишивши свої руки на її талії, а губами припавши до губ дружини. Злата відклала виделки на стільницю і обійняла Артура, обхопивши його ще й ногами, жадібно хапаючи його поцілунки і щільно притискаючись до нього. Провела рукою по його коротко стриженій потилиці — як же вона обожнює це відчуття дотику до його волосся, обожнює його руки, його губи, запах парфуму… Його всього.
— Може, спочатку повечеряємо? — запитав Артур, перервавши поцілунок і поглянувши на Злату, котра дивилась на нього затуманеним поглядом і заперечливо хитала головою. Яка вечеря? Якщо вона зараз не відчує його в собі, то просто помре. Артур усміхнувся, такою він не бачив її вже давно, і, підхопивши на руки, поніс на диван біля вікна. Дорога до ліжка була занадто далекою. Лиш вони досягли бажаної поверхні — Злата повалила його на спину на диван. Артур не опирався: не так часто останнім часом вона проявляла ініціативу. Він у будь-якому випадку отримає те, що хоче, нехай спочатку Злата зробить все так, як хоче вона.