Доки Артур показував друзям вже куплену ділянку і ту, яку має намір купити — Злата пішла вниз, до річки. Потрібно буде потім щось тут зробити, щоб можна було посидіти біля води…
Оглянувши “сушу”, чоловіки наблизились до “води”. Артур одразу ж обійняв Злату зі спини, як тільки підійшов.
— Як ти тут? — запитав тихо на вухо.
— Все добре. Ноги тільки втомлюються стояти.
— Щось придумаємо, — він поцілував її в скроню, — як тільки повернемось.
— Слухай, ну, знатний шмат суходолу ти собі викупив, — покивав Жека, озираючись довкола. — І це все за кошти від продажу квартири?
— Так, — Артур кивнув.
— Ну, ніх*я собі… Це квартири так дорого чи земля така дешева?
— Ти ж не забувай, де квартира і який там був ремонт, — зауважив Ромен.
— А за що ти збираєшся будувати свій Тадж Махал? — засміявся Жека.
— Жеко, блін, що ти мелеш?! — обурився Артур.
— Що?!
— Херовий ти архітектор, Жеко, — Тоха поплескав його по плечу.
— А що я такого сказав? — розвів руки блондин.
— Бляха, Жеко, Тадж Махал — це мавзолей, що якийсь там Шах збудував для своєї дружини, — Ромен похитав головою, тримаючи руки в кишенях шкіряної куртки. — Чому вас тільки в тих інститутах навчали?
— Ми Тадж Махал не вивчали. Я думав, що це палац.
— Ні. Це усипальниця, точно пам’ятаю, це навіть написано в якісь дитячій енциклопедії, що є в котроїсь з моїх доньок, — посміхнувся Ромен.
— В тебе скільки дочок?
— Дві, третій син.
— І як воно, коли дітей троє? — поцікавився Жека.
— Та нормально, — Ромен знизав плечима. — Вони там якось самоорганізовуються. Принаймні, жінка на них не жаліється, навпаки, каже, що так класно, вони всі разом тусуються, у неї є час на себе.
— Троє… — видихнув Жека і дістав сигарету.
— Женю, стань так, щоб на нас дим не йшов, — сказала Злата.
— Добре, — він перемістився вбік. Пам’ятав, що Артуру не можна, хоча той був і не проти нюхнути димку. — То за які шиші ти плануєш будуватися, якщо все бабло спустив на ці чагарники?
— Ти що думаєш, я в Данію відпочивати їду?
— Багато обіцяють платити?
— Нормально. Паскаль ще хоче мені супорт підсунути, а це стабільна сума щомісяця і не на один рік.
— Хм… Який хитрий, — Жека видихнув.
— Ні, Жеко, це не хитрість, це адекватна фінансова оцінка його знань і досвіду, — сказав Тоха, милуючись краєвидом. — Ти ж не думаєш, що Артуру платять гроші за його гарне обличчя?
— Та він і лицем своїм теж може заробляти…
— Може, але платять йому за розум. Не так багато нормальних програмістів, повір мені… Це я точно знаю: поки цих джуніорів навчиш, — Тоха похитав головою.
— А ти не зашиєшся на двох роботах одразу? — Жека знову звернувся до Артура.
— Ну, супорт — це не те саме, що щоденна робота. Там інша задача: щоб все працювало і нічого не ламалося. Треба буде моніторити час від часу, апгрейдити (оновлювати) систему, але це інші часові витрати і робити це я зможу віддалено.
— Хакери, бляха-муха… — він криво посміхнувся.— До речі, Злато, Танюха вже прилітає на цих вихідних, хотіла тебе побачити, поки ти ще тут, — сказав він.
— Добре, — вона усміхнулась.
Тетяна, як вона знала від Артура, вийшла заміж за іспанця одразу ж після школи. Чоловік був набагато старший. З ним вона познайомилася на відпочинку і, після гарних залицянь, вона погодилася на шлюб, от тільки заміжнє життя дуже відрізнялося від того, що було спочатку. Він виявився не багатієм, до того ж любив випити. Вона працювала в магазині, завагітніла, народила доньку, з чоловіком сварилася, він не допомагав їй і, в результаті, Тетяна подала на розлучення. Відсудила собі дитину і поверталася в Україну, до батьків. Її казка про довге і щасливе життя з іноземцем виявилася не дуже щасливою.