Денис дуже емоційно висловлював свої заперечення, заявляючи, що “всі жінки — суки”, і вони варті лише того, щоб ними користувалися. Його намагалися вгамувати, але це заводило його ще більше. Згодом він все ж заспокоївся. Всівся і мовчав, але недовго, бо почав шпиняти Артура, що до кризи середнього віку йому ще довго, що на той час він зможе знайти собі іншу 19-річну дівку, що не варто зараз обрізати собі крила, потрібно просто брати те, що дає життя, а не самостійно йти до тюрми, що зветься сімейним життям… Артур сказав, що не потребує його порад. Денис ще бурчав, але язик його погано слухався, і згодом він відключився від випитого літражу. Наталя відсунулася від нього і включилась у розмову з іншим одногрупником, що приїхав сам. Під кінець вечора Дєня прокинувся і знову пив та бурчав.
Близько першої години Злата тихо сказала Артуру, що вона втомилась і хоче спати. Він кивнув і оголосив всім, що у них був напружений день і вони вже підуть відпочивати. Підвелися з-за столу і зібралися йти до себе, на що Дєня гукнув їм услід:
— Артуре! Вкладай малу спати й повертайся до нас, світанок ще не скоро!
— Ні, я спати, — відмахнувся Артур.
— Вона тобі ніхто, слухати її не обов’язково!
Він нічого не відповів, і вони пішли.
Надворі було прохолодно, тому Артур накинув на Злату свою сорочку, лишившись у футболці. Про куртку вони не подумали, а її відкрита сукня мало давала тепла. Пішли до будиночку освітленими алеями.
Будиночок мав невелику вітальню з двома двомісними диванами, журнальним столиком і телевізором на боковій стіні, на центральній стіні були двері санвузла і двері до спальні з великим двоспальним ліжком, шафою-купе і дверима в душ. Все дуже гарно, акуратно і продумано… Особливо двері в душ недалеко від ліжка: дуже зручно.
Артур зачинив вхідні двері і поглянув на Злату.
— Не страшно було?
— Анітрохи, — Злата зняла його сорочку і поклала на диван.
— Це добре.
— Скажи, а Денис… Чому він так поводиться?
— Він такий, — Артур пройшов до спальні, звідти до дверей душа, зазирнув, перевіряючи наявність рушників. По прибутті він не встиг оглянути будиночок, але все було на місці, як треба.
— Можливо, це захисна реакція? — Злата зайшла слідом до спальні, побачила себе у дзеркалі шафи і зупинилася. Вона мала гарний вигляд. Зачіска і макіяж трималися дуже добре, навіть шкода буде знімати… Але потрібно.
— Ні. Це наслідок багатьох необдуманих вчинків, — Артур підійшов і став позаду неї, поклавши руки їй на живіт. Дивлячись на їхнє спільне відображення, Злата усміхнулася. Разом вони гарно виглядали… Раніше їй постійно здавалося, що вона поруч з ним буде, як якесь недолуге створіння, але зараз бачила, що вони таки дуже гарна пара. Артур теж посміхнувся. — Ти всім сподобалася.
— Вони так сказали?
— Я це побачив з їхньої реакції. На Дєню уваги не звертай. Він жінконенависник. Три невдалі шлюби, і кожен гірше попереднього…
— В якому сенсі гірше?
— Перший раз одружився на другому курсі на дівчині з потоку, майже рік зустрічались, одружились — просто розписалися, студенти, особливо не гульнеш, а потім поїхали до її мами, а там… у неї двоє малих дітей. Двійнята. Про яких вона йому ні слова не сказала. Дівчинка й хлопчик, дуже темні, від якогось чорношкірого. І по термінах виходило, що зустрічатися з Денисом вона почала майже одразу ж після пологів. Не знаю, що найбільше вразило Дєню: сюрприз наявності двох дітей чи їхнє екзотичне походження — але шлюб тривав менше двох місяців, бо він одразу ж подав на розлучення. Нічого не хотів чути, і бачити її не хотів.
— Чому ж вона йому не сказала?
— Не уявляю. Можливо, сподівалася, що він їх прийме? Я не знаю. Але думаю, що мовчати їй було не варто… Потім, вдруге, він одружувався на останньому курсі, на другокурсниці, і та його зраджувала. Не вірив, коли всі казали, доки сам не спіймав на гарячому. Розлучився. А третій раз одружився на дівчині з роботи. Була у них на рецепції Анжела, як він казав “чистий секс”— сподобалась вона Денису одразу, але ігнорувала і відповіла на його залицяння десь через півроку. Бурхливий секс на першому побаченні, мозок відключений, через три тижні розписалися, а потім він дізнався, що вона була коханкою якогось жонатого папіка, завагітніла і вирішила питання батьківства таким оригінальним способом. Денис розлучився майже одразу, ще до народження дитини, а Анжела подала до суду. Вимагає частину квартири й подала на аліменти. Судиться досі, вже чотири роки. Він тести ДНК робив, що доводять, що дитина не його, але там така хитра “мутка”, що без заяви біологічного батька з батьківства так просто не зістрибнеш. Діти, що народжені через 10 місяців після офіційного розлучення, записуються на колишнього чоловіка. А оскільки він був її чоловіком, то батьком дитини став автоматично.
— Це… — Злату приголомшило почуте. — Це ж нечесно…
— Нечесно, але такий закон.
— А зараз? Він же приїхав з дівчиною…
— Я не знаю, хто вона. Особливо ніколи не цікавився його життям. Лише граю з ним у п’яні шашки. Денис більше близький з Люсьєн.
— А це хто?
— Ще один наш одногрупник, його сьогодні нема. Його справжнє ім’я — Віктор. Кадр ще той. Він перевівся до нас на третьому курсі з Вінницького політеху, постійно говорив про якусь Люсьєн. Як вони гуляли, як вона його цілувала, як їй сподобалося морозиво і якісь там стейки, — Артур усміхнувся. — Потім щось він нервовий став ходити. Каже: Люсьєн вагітна. Ми ж всі скинулися, що купити — не знаємо, вирішили подарувати гроші, щоб підтримати молодих батьків. Він гроші взяв, дякував. Потім приходить такий задоволений: народила. Ми ж всі вітаємо, він знову дякує. Питаємо :”ХТО?” А він:” Два хлопчика й дівчинка”.
— Троє одразу? — Злата здивувалась.
— Люсьєн — це була його собака, — Артур засміявся.
— Собака?..
— Так, до того ж якась дрібна порода. Я не в курсі. Ну, отак він в нас і став Люсьєн назавжди. Вже й собаки тієї нема, а Люсьєн є.
— Люсьєн… А що за п’яні шашки? — запитала Злата.
— Завтра все сама побачиш, ти ж будеш за мене вболівати?
— Мені вже бігти за помпонами для чирлідингу?
— Цікава ідея, — Артур оглянув її постать в дзеркалі. — Я б хотів побачити, як ти будеш стрибати в мініспідниці й топі, та вигукувати різні кричалки, але, боюся, тоді доведеться часто переривати гру…
— Тоді не побіжу, — Злата усміхнулася, милуючись їхнім відображенням. — Мені зараз так добре…
— Мені теж.
— Аж страшно…
— А от це — зайве, — Артур похитав головою. — Ніякого негативу. Давай, краще, я допоможу тобі повиймати шпильки з волосся, бо тут така конструкція, що без допомоги ти не впораєшся…