Вона сиділа спиною до напрямку, в якому пішли і з’явилися знову дівчата. Артур поглянув на них. В цей момент до дівчат підійшло троє хлопців, років по сімнадцять, і один дуже грубо притяг Злату і Тетяну до себе за плечі. Ті намагалися пручатися, але хлопець був досить сильним.
— Я зараз повернусь. — Артур підвівся і пішов до них.
Хлопці були явно “під мухою” і шукали пригод.
— Ну давайте, буде кайфово, — втирав він Златі, котра виверталася, але сили були нерівні.
— Руки прибрав! — Артур одним швидким рухом схопив хлопця за обидва зап’ястя і підняв його руки вгору, тим самим звільнивши дівчат. Відштовхнув хлопця трохи назад.
— Дядю, ти хто? Чого лізеш?
— Давно в харю отримував? — борзо почали підтримувати хлопця його друзі. — Мотай звідси!
Той самий хлопець схопив Таню за руку, але тут вже з’явився Жека, який ще на відстані кількох метрів крикнув:
— Ану прибери лапи від моєї сестри!
— Іди на х*й! — не тримаючи рівноваги і хитаючись, заявив третій хлопець і потягнувся до Злати, але отримавши удар у щелепу від Артура, розвернувся на сто вісімдесят градусів і впав на свого товариша.
Не терплячи такого приниження, хлопці, не зовсім орієнтуючись у просторі, кинулися на Артура і Жеку. Ті заламали всім трьом руки, почекали хвилину, доки не підбігли охоронці, і віддали захмелілу компанію в їхні руки. Жека оглянув Таню згори донизу, запитав, чи все добре, і обійняв. Артур зробив те саме зі Златою. Він дуже злякався за неї. Злата тремтіла.
Пригортаючи її до себе, він гладив їй спину, заспокоюючи, і, не стримавшись, легенько поцілував її в маківку. Так він робив із сестрами. Так зробив і з нею.
Хотілось ось так тримати її в своїх обіймах і ніколи не випускати. Захищати, оберігати, піклуватися про неї.
Що це взагалі таке? Він бачить її сьогодні вперше — а таке відчуття, що знає все життя. Що саме це відчуття її близькості і є найважливішим у світі. Те, заради чого варто жити і щось взагалі робити у цьому житті. Просто бути поруч. І мова навіть не про секс, про це він не думав у той момент — просто поруч. Знати, що вона в безпеці, що у неї все добре. Споріднена душа? Ні, він не вірить в такі речі, але зараз, тримаючи в обіймах Злату, він зрозумів, що такі теорії з’явилися не на порожньому місці і, вочевидь, щось у цьому є.
— Там морозиво наше тане… — Таня відхилилася від брата.— Давайте повернемося на наші місця…
Треба йти, але Артуру так не хотілося випускати Злату з рук. Там сидить її бабуся, і там він не зможе доторкнутися до неї. Лише поглядом.
Злата, почувши слова Тетяни, напружилась. Треба йти… Ні, вона не хоче, залиште її у спокої! Їй так добре зараз тут, в обіймах міцних чоловічих рук, у цих п’янких хвилях його парфуму… Вона ніколи не знала тепла і ласки від батька, маму втратила рано, дід завжди був у рейсах, бабуся теж постійно була зайнята, і від онуків вимагала покори і навчання. Злата добре вчилась у школі. Потім в її життя несподівано прийшла музична школа. Скрипка в її руках перетворилася не просто на музичний інструмент, вона допомагала виразити біль і тугу, що наповнювали їй душу. Музична школа була ще й приводом вийти з дому, вийти з ізоляції… А їй так не вистачало звичайних теплих обіймів. Таких як зараз. Руки Артура розімкнули обійми. Ні… не треба… Він взяв її за плечі, і трохи відхилившись, зазирнув у лице.
— В мене є одна ідея, — він усміхнувся. — Я хочу зробити тобі маленький подарунок, ти все ж перемогла в міжнародному конкурсі.
— Подарунок?..
— Квіти.
— Вони не доїдуть…
— А якщо квіти будуть не зрізані? — Артур змовницьки посміхнувся.
— Ви йдете? — озирнувся Жека, що вже на кілька метрів відійшов разом з сестрою.
— Йдіть, ми зараз прийдемо.
— А ви куди? — поцікавилася Таня, визираючи з-за брата.
— У квітковий магазин, — обійнявши Злату за плечі, сказав Артур і повів її до бокового виходу в Novus.