Артем пішов, а Злата почала розповідати подрузі про аналізи в клініці, про те, що з понеділка починається її, влучно названа Артемом, “метаморфоза”. Про біопсію і всю пов’язану з нею історію говорити не стала: це було дуже інтимне. Те, що стосувалось лише Артура і її.
Жанна розповіла, що Розарія вже вдома, почувається добре. Марина поїхала з Андрієм на базар, і всі гроші, що лишив Артур, витратила на новий одяг і взуття для нього. Що брат дуже радий обновкам. Врешті, Жанна не втрималась і запитала, де працює Артем. Злата чекала цього питання, розсміялась і сказала де, і про його обіцянку допомогти нагнати масу, бо цього їй справді бракувало.
Жанна заявила, що вона б теж не відмовилася від особистого тренера і запитала, чи можна буде й справді приїхати до неї в гості.
Злата не знала, що їй відповісти, але обіцяла поговорити з Артуром.
Жанну покликала мама, і вони попрощались.
Відкривши ноут, Злата взялась за нитки, почала в’язати наступний елемент для сукні, в процесі з’єднуючи вже вив’язані між собою. Виходило дуже гарно.
Через якийсь час ноут видав звук вхідного повідомлення в скайпі.
Злата відклала в’язання і відкрила скайп. Повідомлення було від Артура.
“Пам’ятаєш?” і поруч лінк (посилання). Раз він пише — значить, вже закінчує працювати? Чи вже закінчив?
Вона навела курсор на посилання і натисла, як Артур її вчив.
Відкрилось вікно з ютубом і заграла музика. Спочатку флейта, скрипка, арфа, фортепіано… Серце Злати стислося: вона пам’ятала цю мелодію…Саме цю пісню Артур перекладав у машині, в день їхнього знайомства…
На екрані була картинка з видом на водойму і з’являвся текст пісні, міняючись по ходу її звучання. Злата дивилась на екран, ніби там відбувалось щось важливе, не помічаючи Артура, який повільно підійшов і сів поруч. Обійняв.
— Бачу — ти пам’ятаєш.
— Так. Я не запам’ятала слів, але мелодію я пам’ятала дуже добре весь цей час…
— Мелодія гарна, але ти коли почитаєш текст! Я згадав про цю пісню щойно, знайшов, потім перечитав текст і він мене вразив. Ось, поглянь лишень, — Артур набрав у рядку пошуку “ il divo i believe in you переклад пісні”.
Злата водила очима по рядкам англійської мови, котру не знала, і українського тексту, навіть з кострубатим перекладом інтернет перекладача вона розуміла, що майже кожне слово було пророчим для неї і Артура.
Самотня, Шлях, який ти обрала — Дорога без відпочинку, Назад шляху немає, Одного дня ти знайдеш своє світло знову, Хіба ти не знаєш не відпускай, Будь сильною, Слідуй за своїм серцем. Дозволь своєму коханню вести через темряву Назад до місця, яке ти колись знала, Я вірю, я вірю. я вірю в тебе.
Слідуй за своїми мріями, Будь собою, Янгол доброти, Немає нічого, чого б ти не могла зробити.
Колись я тебе знайду, Колись ти мене теж знайдеш, І коли я обійму тебе міцно, Я буду знати, що це правда, Слідуй за своїм серцем, Дозволь своєму коханню вести через темряву Назад до місця, яке ти колись знала, Я вірю, я вірю. я вірю в тебе.
— Як тобі такі слова? — поцікавився Артур, коли Злата відвела погляд від монітора
— Ти правий, — повільно промовила Злата. Текст був про них. Вони знайшли одне одного, вони вірили одне в одного і тепер вони слідували за своїми мріями.
— І я подумав…
— Що?
— Це була б дуже гарна пісня для першого танцю нашого весілля, — Артур усміхнувся, бачачи, як щоки Злати заливає рум’янець. — Як тобі ідея?
— Мені подобається.
— І мені, — він наблизився до неї і поцілував.
Тепер, коли страх за життя Злати не сковував його, Артур прагнув надолужити згаяний час. Його руки прослизнули під футболку, намацавши відсутність бюстгальтера. Артур посміхнувся.
— Знизу теж нічого нема?
— Артуре… — вона сором’язливо поглянула йому в очі, а потім її погляд перелякано зупинився на чомусь за ним, і руки нервово вчепились в його футболку на грудях.
Артур озирнувся — в коридорі стояла його мати, спопеляючим поглядом дивлячись прямо на Злату.
Лідія була високою стрункою жінкою, схожою на свою матір, з довгим каштановим волоссям і світло-карими, медовими, очима. Виглядала вона молодше своїх літ і, якщо не знати, то могла зійти Артуру не за матір, а старшу сестру.