Раїса Семенівна, Жанна й Марина також були серед людей, що прийшли подивитись і дізнатися, що ж трапилось. Артем, почувши сирени, навіть не вийшов з кімнати, де спав. Жінки точно знали, хто тут був вчора ввечері, от тільки не знали, що вони зробили.
Медики не могли самі винести велетенську тушу Толіка, попросили допомоги у міліціонерів і ще пари чоловіків з натовпу.
Коли його винесли, то всі ахнули. Навіть Жанна, яка всім серцем бажала Горі всього найгіршого, на якийсь момент відчула до нього жалість.
Все обличчя Толіка було суцільним місивом, судячи по тому, як змінилась і запала форма його обличчя — щелепи були роздроблені в кашу.
Суцільне місиво було і з його рук. Поламані пальці стирчали у різні боки, під неприродними кутами з набряклих синюшних куль, на які перетворилися його долоні.
Чи були ще якісь ушкодження, було не зрозуміло, бо решта частин тіла були під одягом.
Дядька Толіка завантажили до карети швидкої допомоги і, увімкнувши мигалку, машина повезла чоловіка до лікарні.
Повернувшись до будинку Мельників, шоковані побаченим, жінки сіли за стіл на вулиці.
— Ніколи б не подумала, що хтось може зробити ОТАКЕ з Толіком… Він же як справжня гора… такий дужий чоловік… — сказала Рая, — і… суцільне місиво.
— Значить, не такий він вже й дужий, — сказала Жанна.
— Жах… — видихнула Марина.
— Це ж вони його вдвох так відгамселили, напали вдвох на одного… — продовжила Рая.
— Артем казав, що Артур все зробив сам, — поєднуючи пальці в замок сказала Жанна.
— САМ?!.. Божечку, він здавався таким милим парубком, та він же якийсь бандюк! — стишуючи голос, сказала Раїса.
— Мамо, дядько Толік мало не зґвалтував Злату! Він що, мав піти й потиснути йому за це руку?
— Ну, ото він йому руки і повідбивав, — кивнула Марина, — щоб не простягав куди не слід.
— І зуби, щоб не кусався, — додала Жанна.
— Але ж Толік здавався…
— Так, здавався. Здавався великим, а насправді — хтива жирна скотина. Здавався добрим чоловіком, а насправді — псих, що нападає на тих, хто не може дати відсіч. З Валею що зробив? А скільки ми не знаємо? — Жанна вже остаточно позбавилася жалості, що виникла до дядька Толіка нещодавно. — А що він міг зробити зі Златою? Вона ж проти нього — як соломинка… Мамо, отямся, він ґвалтівник, а ти сидиш і жалієш його, бідненького…
Вони трохи помовчали.
— Андрій знає, що хлопці вчора кудись ходили? — запитала Жанна.
— Ну, вас же разом всіх не було, а він не питав, може вирішить, що ви просто гуляли, — припустила Марина. — Так, треба йти Юру годувати.
Вона пішла, а Рая пильно подивилася на доньку.
— Я сподіваюсь, у тебе нічого нема з цим Артемом?
— Мамо, не хвилюйся, ми ледь знайомі, і він абсолютно не в моєму стилі.
— Та невже?
— Базікало рідкісне.
— Ну, то добре. Бо мені такого бандюка в зяті не треба, я думала, що вони нормальні, а вони…
Жанна нічого не відповіла. Саме вчора ввечері вона побачила Артема іншим. Не базікалом. Сильним, надійним, вірним сім’ї, таким, що може захистити й промовчати про те, що потрібно приховати. Вона ж навіть не запитала в нього, чим він займається, а стало дуже цікаво.
Можна ж було все розпитати тоді, коли була в Києві. В піцерії говорили про якісь дурниці, вранці посварилися через його безглузді натяки про Артура й Злату, вона образилася й пішла до кімнати, лишивши його самого на кухні. А можна ж було поговорити…
Сьогодні він везе на Київ “цінний вантаж”: Артура і Злату. Злата — ЖІНКА його брата, цим ствердженням він приймає її в сім’ю, а спочатку ж дівчина зі шрамами йому не сподобалася. Це було помітно. А зараз він приймає її через любов до свого брата. Сім’я.