Категорії
Межі пристойності

✾ 28

— Боже, — Жанна повернулася до грудей Артема і вперлася в них чолом, — мамо… у нас на вулиці живе ґвалтівник, а ми всі ходимо й усміхаємось йому…

— Чому одразу ґвалтівник? Ну, випив він трохи, не стримався. Злата — вона ж копія матері, а він, знаєш… — Раїса запнулась. — Марія йому подобалась дуже. Він стільки разів просив її розлучитись з Юрком і зійтися з ним…

— Що?! Що ти сказала?! — Жанна розвернулась до матері. 

— Любив він Марію, а Марія за Юрком сохла. І Білий знав, що Гора до його дружини небайдужий, тому й не відпускав її. І дітей їй робив, щоб не пішла до Гори, — Раїса витерла сльози. — Навмисно, розумієш? Ні сам не жив, ні іншому не давав. Коли Марія померла, вони з Горою побилися дуже сильно. З тих пір і не спілкуються…

Жанна закрила обличчя руками, відпустивши Артема, хлопець несміливо взяв її за плечі.

— Мамо, чому ти раніше цього не розповідала?

— Навіщо?

— Бо… Бо він таки ґвалтівник, мамо.

— Він когось зґвалтував?

— Так… Валю… позаминулої осені…

Раїса приклала руку до губ.

— І вона завагітніла. Сказала — брат Кайданихи… Я ж на дядька Толю навіть не подумала тоді, а Валя не стала пояснювати. Я пішла до Кайданихи, бо думала, що то її рідний брат таке зробив… хотіла сваритись, а вона наче чекала на мене з цією розмовою, одразу ж сказала, що все оплатить і про все домовиться. Я так підозрюю, що гроші на аборт давав таки Гора, а не Тонька Кайданиха… І тітку Марію він не любив, мамо. Вірю, що хотів до сказу, але не любив. Інакше б не зробив таке з Валентиною і не відправив би її на аборт, не напав би на Злату… не буде чоловік, який любить жінку, робити таке з її доньками. Він просто хотів нею володіти, як річчю… а Білий його в цьому обскакав. Хух… наче прояснилось… думала, що черепуха лусне, — Жанна затрясла головою і перевела подих. Торкнулася своєю рукою руки Артема, що лежала на її плечі. — Дякую, Артеме… Коли ти мовчиш — ти справжній душка. А зараз — пішли, перевіримо, як там Злата.

— Як скажеш, Шерлоку, — відповів хлопець, і дівчина повернулася до нього.

— Артеме… мовчи.

Він усміхнувся і кивнув. Раїса здивовано поглянула на них.

— А як давно ви знайомі?

— З цього вівторка, — сказав Артем.

— Невже? А одразу і не скажеш, — протягнула мама Жанни, і вони рушили до маленького будиночка з червоної цегли.

Коментарі з Facebook