Жанна провела поглядом Артура. Він не пішов, він побіг до літньої кухні і, зустрівши Злату, обійняв, потім підхопив на руки. Тепер подруга в безпеці, але думки в голові нагадали про себе, і Жанна тремтячими руками затисла скроні. Треба поговорити з мамою, і дізнатися все, що їй відомо, але спочатку вона має заспокоїтись. Спробувала перевести подих.
— Жанно, — почула голос Артема позаду себе, — ти вся тремтиш…
Вона озирнулася. Хлопець стурбовано споглядав її обличчя. Бачити Жанну без саркастично оскалу або глузливої посмішки було дуже незвично. Артур сказав про спробу зґвалтування, що Жанна врятувала подругу, але такий її стан… Можливо, є ще щось?
Жанна поглянула в сірі очі Артема — він хвилювався за неї. Стояв і не наважувався наблизитися.
— Будь ласка… — тихо промовила вона, — обійми мене…
Він виконав її прохання миттєво. Стан дівчини викликав в нього бажання пригорнути і заспокоїти, але ж вони були ледь знайомі, а у світлі спроби зґвалтування дуже не хотілося, щоб його дії були хибно витлумачені. Поклавши голову на його груди, Жанна полегшено перевела подих. Тепло тіла Артема і міцні руки, котрі обвили її, заспокоювали. Вона теж в безпеці.
Раїса, йдучи до будинку Мельників, зупинилася на порозі, здивовано помітивши свою доньку в обіймах незнайомого хлопця. Вона бачила його вперше.
— Андрію, проведи, я зараз, — сказала вона малому, а сама пішла у напрямку доньки.
Артем бачив наближення жінки і знав, хто до них наближається. Руде волосся не лишало шансу на помилку. Це — мама Жанни.
Підійшовши майже впритул, жінка ще раз оцінююче оглянула пару.
— Що тут відбувається? — суворо запитала вона.
— Мамо… — Жанна підвела голову, залишаючи свої руки на його талії. — Познайомся, це Артем, брат Артура.
“Брат Артура” прозвучало як індульгенція. Вираз обличчя жінки враз змінився, і похмуре обличчя пояснішало. Вона подумала, що це хтось зі старої компанії її доньки пожалував, а брат Артура — то інша справа.
— Раїса Семенівна, — сказала вона, кивнувши головою.
— Радий знайомству, — відповів Артем.
Почувався він ніяково під оцінюючим поглядом рудоволосої жінки, бо утримував в своїх руках її доньку, і виглядало це неоднозначно. Жанна йому подобалася, і запропонував він свою допомогу брату у цій поїздці лише з метою побачити її ще раз, але сумнівався, що рівень симпатії достатній для “знайомства з мамою”.
— Як Злата? — запитала Жанна, і жінка відвела погляд від хлопця, озирнувшись на будинок з червоної цегли, куди Артур поніс дівчину.
Артем полегшено видихнув.
— Перелякана в смерть. Толік, гівнюк, покусав їй губи…
— Мамо, а ти знала щось подібне про нього? — руденька прикипіла поглядом до матері, — Покійна тітка Марія нічого тобі не розповідала про той час, коли Гора з Білим приїжджали у сиротинець?
Раїса опустила погляд долу.
— Доню, я не думаю, що зараз підходящий час…
— Ні, мамо, зараз саме час. Ти щось знала?
Матір поглянула на Артема, на доньку… їй було незручно говорити на цю тему.
— Казала, що дуже багато було уваги до них і від виховательок, і від вихованок. Їй Білий сподобався, як тільки побачила його вперше. А Гора її лякав.
— Чому?
— Коли вони приїхали, вона лежала в лікарні з пневмонією, повернулася в дитячий будинок, коли вони вже були там пару тижнів.
— Чому ж боялась Гору?
— Ну… говорили, що Гора ласий до дівчат, але поводиться з ними дуже грубо. І це правда. Навіть його дружина жаліється, що грубий…. Але були лише такі чутки, ніхто ніколи не заявляв про його домагання.