Першою відсутність Злати помітила Жанна. Не побачивши її на подвір’ї, вона пішла до хати. Не знайшовши подругу там, пішла до літньої кухні.
Прочинивши двері, вона побачила кремезну фігуру дядька й сіпання ніг подруги за ним. Не довго думаючи, Жанна вхопила мітлу, котра стояла при вході, і почала гамселити дядька по голові держаком.
— Що за? — він озирнувся, і наступний удар прийшовся йому в ніс. — Ах ти ж мала сучка!
Гора кинувся на Жанну, але та вискочила на подвір’я, він за нею і, опинився у полі зору присутніх людей, які і уваги особливо не звертали на них, але ж кидатись на руду вже все одно не міг. Дядько миттєво охолов, озирнувся назад, на двері, за якими лишилась Злата, його незакінчена справа, і швидко пішов геть, витираючи кров, що потекла з носа.
Жанна забігла до літньої кухні.
— Злато… Що він тобі зробив?.. — вона підійшла до тремтячої подруги. Блузка Злати була розірвана, губи покусані в кров, але фартух і тугі джинси лишились на місці, штани були застібнутими. Він не встиг закінчити почате…
— Там ще просять…. — до кухні зайшов Андрій і закляк від побаченої картини, — Що трапилось?
— Твою сестру щойно мало не зґвалтував дядько Толік,— сказала Жанна, намагаючись обійняти подругу, яка відштовхувала її, ще до кінця не розуміючи, хто перед нею.
— Але ж… — Андрій хотів було сказати, що щойно мало не по-геройськи той же дядько виганяв п’яниць, але зупинився. Так, виганяв… І зрозумів, що ніхто тут не зможе чинити йому опір…
— Принеси їй якийсь одяг, треба її одягнути і вивести звідси, поклич мою маму, — сказала Жанна, і Андрій побіг до хати.
Злата тремтіла, сльози текли по її обличчю, змішувалися з кров’ю покусаних губ і слиною, що витікала з рота, капали на підлогу. Вона не давала доторкнутися до себе, виставляючи вперед руку, схлипуючи і видаючи звуки, схожі на скиглення.
Раїса заскочила до кухні з футболкою в руках.
— Доню, йди, випроваджуй вже цих обідальників. Я справлюся, — сказала їй матір.
Коли двері за Жанною зачинилися, вона почала наближатися до дівчини, заспокійливо промовляючи.
— Злато, це тьотя Рая, мама Жанни. Я принесла тобі чистий одяг, потрібно переодягнутися, ти мене чуєш, дівчинко? — вона повільно наближалася. — Твій братик дав мені футболку, нам потрібно переодягнути тебе, і все буде добре.
Жіночий голос потрохи почав заспокоювати Злату, і вона опустила тремтячі руки. Раїса підійшла, взяла її за руку, наблизилася і обійняла, пригорнула до себе. Злата зайшлась у риданнях.
— Все добре, все добре, Злато. Все добре…
Збираючи тарілки зі столу, Жанна зупинилась і дістала телефон. Артуре, сучий сину, невже не можна було відповісти на дзвінки?
Натиснула виклик.
“Зараз, на жаль, відсутній зв’язок з вашим абонентом, зателефонуйте, будь ласка, пізніше”.
От козел… Він вимкнув телефон…