Артур сів на ліжко. Сидіти у вузькому проході між ліжками було твердо й незручно. Злату він посадив собі на коліна. Вона сиділа, пригорнувшись до його грудей, нічого не говорила, лише плакала. Він гладив її спину, плечі, голову, цілуючи її то в маківку, то в чоло.
— Сонечку, не треба плакати.
— Чому? Чому з нашою сім’єю постійно щось трапляється?
— З усіма щось трапляється, не думай про це. Я переведу гроші, і їй зроблять операцію.
— А якщо операція не допоможе? А якщо будуть ускладнення?
— Я не передбачаю майбутнє, але зі свого боку обіцяю, що зроблю все можливе, аби допомогти твоїй сестрі.
— Ти не зобов’язаний допомагати…
— Злато, послухай: ти для мене дуже важлива людина, і твоя сестра теж, виходить, не чужа.
— Артуре, ми… ми не зможемо повернути тобі ці гроші! Ніколи не зможемо, розумієш?..
— Я хоч слово сказав про повернення? Сонечку, ти засмучена, я розумію, що невідомість і брак інформації про те, що сталося, змушує тебе нервувати, але будь ласка, не їж себе, — він пригорнув її до себе. — Якщо хочеш, то можемо поїхати в Житомир, і ти зможеш все сама побачити на власні очі, і почути, що і як насправді трапилось.
— Я хочу… Але я ще не закінчила малюнки… — повними надії очима вона дивилась на Артура, її руки лежали на його плечах, пальці нервово стискали тканину футболки. Вона дуже хотіла побачити сестру й дізнатися її стан.
— Ми туди і назад. Повернемося — домалюєш.
— А нам дозволять?..
— Дозволять, — промовив Олексій, стоячи біля прочинених дверей, залишаючись непоміченим, він слухав їхню розмову, чекаючи влучного моменту викрити свою присутність.
Молоді люди озирнулись. Руки Артура стисли міцніше її спину й талію, але він їх так і не прибрав.
Злата напружилася, бо Олексій Петрович застав їх у дуже неоднозначний момент, і у відвертій позі. Артур сидить на її ліжку, вона сидить на його колінах, у його обіймах, з оголеними ногами, в одній тоненькій футболці, задертій мало не до талії Занадто близько одне до одного… Вона й не думала про те, як вони виглядають зі сторони. Засмучена нещастям, що трапилось із сестрою, розчулена й спантеличена бажанням Артура допомогти — в останню чергу хотілося думати про те, чи не порушують вони межі пристойності.
Олексій окинув їх вивчаючим поглядом і додав.
— Якби замість мене сюди зараз прийшла Стелла чи Зіна, то був би скандал. Я ж вас просив…
— Вибач, тату… — сказав Артур, опустивши голову, і допоміг Златі пересісти на ліжко поруч з собою, на інший край від вхідних дверей. Дівчина одразу ж поклала собі на ноги подушку, приховуючи їхню оголеність.
— Збирайтесь. Треба чим раніше виїхати, Жанні я зараз скажу, — мовивши це, Олексій пішов, зачинивши двері.
Близько шостої ранку сріблястий седан виїхав з території пансіонату.
Жанна не хотіла відпускати Злату саму і теж виявила бажання поїхати з ними, як і Олексій. Номер картки мама Жанни не надала, а почута історія так засмутила Олексія, що він подзвонив знайомим з Житомирської церкви і попросив владнати питання з грошима, перепозичити, щоб операцію почали робити якнайшвидше, а гроші вони сьогодні привезуть.