Категорії
Межі пристойності

✾ 19

Він ще ніколи не піднімався сюди на другий поверх. Ліворуч від сходів був душ і туалет, у кімнаті праворуч через прочинені двері було видно скляну шафу — медкабінет. Прямо перед ним — двоє дверей. Прислухався — тиша. Постукав і тут же прочинив перші двері — велика кімната, в центрі якої стояло велике двоспальне ліжко з тумбами по боках. З речей на вішаках зрозумів, що це кімната Стелли і Зіни. Зачинив двері й постукав у інші.

— Хто там? — почувся голос Жанни.

— Це я, Артур. Можна зайти?

— Заходь.

Він відчинив двері, і його погляду відкрилася маленька кімната з двома вузькими ліжками й тумбою між ними. На підлозі, правим боком до нього, сиділа Злата в довгій футболці, що задерлася, відкривши повністю її гарної форми ноги, на яких де-не-де виднілися шрами від укусів і темні подряпини від недавнього падіння. Її руки лежали на ліжку. Як і голова, обличчям униз. На іншому ліжку сиділа заплакана Жанна.

— Що трапилося? — не відводячи погляду від Злати, запитав Артур.

— Сьогодні вночі її сестра потрапила в аварію. Вона, зі своїм хлопцем, взяла там у когось мотоцикла… я не знаю точно хто кого… вони і ще одна машина вилетіли з мосту в річку…

— Вона жива?.. — завмерши в очікуванні відповіді, запитав Артур.

— Поки що — так, — кивнула головою Жанна. — Але потрібна операція… На неї нема грошей…

— Скільки? — він перевів погляд на рудоволосу.

— Я не пам’ятаю… Багато…

 Він дістав телефон і простягнув їй.

— Набирай номер.

Тремтячими пальцями Жанна почала набирати домашній номер телефону.

— Алло, мам, привіт. Так, це я. Мам, яка сума потрібна на операцію Валі? Близько п’ятнадцяти тисяч?

— Гривень? — запитав Артур.

— Мам, тут питають, гривень?.. Так, гривень.

— Це не проблема, я можу перевести кошти хоч зараз. Хай дадуть номер картки, — сказав Артур.

Очевидно, що жінка на тому кінці чула його голос і запитала, хто це, оскільки Жанна почала пояснювати.

— Мам, це з пансіонату, каже що може перевести кошти, потрібен номер картки, — Жанна слухала голос, і від того, що вона чула, її лице видовжувалося. — Так… я зрозуміла, а вони скільки хочуть?… Ага… Так, я скажу.— вона вимкнула телефон.

— Що?

— Там ще ті козли, чий мотоцикл… Прийшли до них додому, сказали, що Валька їм тепер винна гроші на ремонт байка… 

— Багато?

— 500 баксів, — Жанна закрила обличчя руками, — вони його витягли з річки, але потрібен ремонт… 

— Гроші не проблема. Якщо ви так засмутились через них, то не варто.

Злата підняла голову й поглянула на Артура. Вигляд вона мала жахливий. Погляд — згаслий, очі — червоні, з мішками набряків під ними. Він присів біля дівчини на підлогу.

— Сонечку, — сказавши це, він взяв її за плечі і підтягнув до себе. Злата не опиралася, була взагалі як ганчір’яна лялька, її руки повисли, голова безсило впала йому на плече, вона беззвучно плакала.

Жанна вирішила, що має піти і лишити їх самих. Взяла куртку й вийшла.

Спустившись, пішла на перекур. Дістала цигарку з пачки, руки тремтіли, ледь підкурила. Зробивши затяжку, видихнула дим і вирішила піти в альтанку, бо починав накрапати дощ.

— Жанно! — гукнув її Олексій. Вона озирнулася на півдорозі. — Що трапилося? Зіна каже, що Артур пішов до вас…

— Вони в кімнаті, Златі зараз дуже ху… погано.

— У чому річ? — він підійшов ближче.

— Сестра Злати потрапила в аварію цієї ночі. На мотоциклі злетіли з моста, разом з якоюсь-там машиною. Зараз вона в лікарні, потрібна операція.

— Скільки? — запитав напружено Олексій.

— Блін, ви з Артуром точно родичі, — нервово осміхнулась вона.

— Він мій син, то скільки?

— П’ятнадцять тисяч гривень. I п’ять сотень баксів ще хочуть на ремонт мотоцикла. Артур сказав, що заплатить. Моя мама знайде картку для переказу.

— А долари?

— Я не знаю, може по курсу?… по скільки він там зараз? По 8 гривень?

— Гм… — Олексій поморщився. Дощ посилювався.

— Я — ховатися, — сказала Жанна і пішла до альтанки. Олексій постояв кілька секунд і пішов назад, до їдальні, а звідти — на другий поверх.

Коментарі з Facebook