Після обіду Олексій планував поїздку. Перед самим виїздом Артур піднявся до Злати нагору, в залу, де вона розмальовувала скрижалі.
— Ти сама? — поцікавився він, намагаючись вгледіти Жанну десь за шторами.
— Сама, Жанна пішла по воду.
— Це добре, — Артур обійняв її і, наблизивши до себе, накрив швидким поцілунком її стулені губи. — Я з батьком зараз їду, заскочив сказати “па-па”.
— А Фелікс Антонович?
— Він лишається. Тільки ми вдвох.
— Надовго?
— До вечері точно. Тобі щось привезти?— він зазирнув їй в очі, милуючись насиченим волошковим кольором.
— Я не знаю… Просто привези себе, будь обережним, — вона поклала руки на його груди.
— Я завжди обережний. То що б ти хотіла?
— Артуре, я не знаю, — вона розгублено водила пальцем по принту на його футболці. Ніхто ніколи не запитував у неї, якого б гостинця вона хотіла отримати. Коли дідусь був живий і їздив у відрядження, то привозив, як правило, якісь фрукти чи солодощі. Тоді вона разом із сестрою й братом розкривали пакет, як піратський скарб, і щиро раділи будь-якому його вмісту. Чи були там апельсини, чи барбариски. Згадавши це, вона усміхнулася.
— Придумала? — він пильно дивився на її обличчя.
— Ні. Я згадала, як дідусь привозив нам гостинці з поїздок.
— І що це було?
— Фрукти, цукерки…
— Добре.
— Артуре, мені нічого не треба, дякую. Просто повертайся швидше, мені трохи страшнувато залишатися тут, коли є Зіна, а тебе нема…
— Я попросив Матвія і Ніколаса наглядати за нею. Не хвилюйся. Не думаю, що вона наважиться на якісь дії. — Злата поглянула йому в очі, Артур усміхнувся і, схилившись, поцілував її. — До вечора, Сонечку.
— До вечора.
Він випустив її зі своїх обіймів, сумно усміхнувся й пішов до сходів.
Злата зайшла до лоджії й визирнула у вікно. Невдовзі з корпусу вийшов Артур, і, ніби відчуваючи її погляд, поглянув вгору. Вона усміхнулась, зустрівши його погляд, і махнула рукою. Він махнув у відповідь. Сів у машину, де його чекав батько, і седан виїхав у відчинені ворота.
Злата провела авто поглядом і торкнулась своїх губ пучками пальців, на яких ще бринів його поцілунок. Як же приємно, коли хтось просто питає, що тобі привезти… І вона не сумнівалась, що з вікна кухні за ними стежили…
Щоб мінімізувати ризик зустрічі з Зіною, Злата працювала лише в залі, розмальовуючи начерк скрижалей, обплітаючи їх виноградними лозами, накладаючи світло і тінь, старанно виписуючи кожну літеру заповідей. 10 заповідей. Простий рецепт, але чи справді всі, хто дотримується цих заповідей, стали щасливими? Потрапили на небеса? Чи є вони, взагалі, ті небеса?..
Жанна працювала на сходах, допомагала подрузі, накладаючи основу, і постійно гомоніла там з кимось із хлопців. Її веселий сміх розливався сходами і слугував для Злати індикатором того, що Зіни нема. Злата, прислухаючись, почула розповідь про те, що Денис зайшов на кухню й побачив, як Зіна жадібно їла борщ, думаючи, що її ніхто не бачить, а потім ще гуляш прямо з сотейника. І це та сама Зіна, яка казала, що не буде їсти їжу приготовану Златою. Навіщо тоді була вся та вистава? Злата зітхнула. Ще трохи потерпіти, малюнки вже на фінішній прямій… А потім? Артур летить в Голландію, вона їде додому… і про які плани він говорив?
На вечерю Ніколас збирався повторити вчорашній ритуал на кострищі, тільки замість риби посмажити крильця, але Стелла сказала, що на вечерю буде риба. Будь-які заперечення, що риба була вчора, вона не хотіла слухати, а крила обіцяла завтра потушкувати або запекти. Проте сміливий емігрант сказав, що не збирається відмовлятися від попередніх домовленостей і, забравши з холодильника контейнер з крилами, пішов до кострища розводити вогонь. Небо затягували хмари, і на зауваження Стелли, що це марна затія, він відповів, що домовився з Богом, і дощ піде після того, як він закінчить готувати.
Невдовзі в нього з’явилося товариство з команди Бориса: хлопці потроху закінчували на сьогодні роботи і підтягувалися до багаття.
Стелла й Зіна погодилися приготувати салат на вечерю і все одно готували рибу, обіцяючи, що це буде “сюрприз”.
Усе сталося так, як сказав Ніколас. Як тільки останнє крильце було зняте з решітки — почав накрапати дощ. Усі поспішили до їдальні.