Коли перед обідом приїхав бус з іншими гостювальниками, і Зіна, вийшовши з машини відчинила ворота, повітря на території пансіонату стало враз густим. Принаймні, так відчувала Злата. Вона допомогла Ользі накрити на стіл і поспішила залишити кухню. Хотілося втекти подалі, щоб не зустрічатися ні з Зіною, ні з її тіткою. Артур спіймав її на виході з їдальні.
— Ти куди?
— Я не можу… я хочу піти.
— Навпаки, ти маєш лишитися. Ти маєш показати їм обом, що ти сильна і плітки тебе не зламають.
— Але я не така сильна, як ти думаєш. Мені дуже неприємно бути з ними в одному приміщенні. І я боюся їх…
— Я буду поруч.
— Артуре…
— Ти в цій ситуації — постраждала сторона, це їм має бути соромно знаходитися поруч з тобою.
— Але вони так не вважають…
— Не йди, будь ласка, — Артур взяв її за руки. — Я дуже тебе прошу.
Вона вагалася. Артур має рацію, вона ж не буде бігати від них всі ці дні, які лишилися. Але і як примусити себе сісти з ними за один стіл?
До їдальні зайшов Олексій.
— Мир вам! — привітався він голосно, одну руку поклав на спину сину, іншу їй.— Як ви тут? Все добре?
— Так тату, привіт, все добре.
— Чому ж у Злати такий занепокоєний вигляд?
— Не хоче сидіти за одним столом сам знаєш з ким.
— Злато, я думаю, тобі потрібно лишитися, — Олексій сказав цю фразу дуже переконливо, поглянув їй в очі і усміхнувся. — Ти лише поглянь, яка в тебе охорона. Одразу двоє Павленків.
— Добре… — вона здалася і пішла до столу, Артур із батьком пішли за нею слідом і сіли на місця по обидва боки від дівчини. Вона нервово поглянула на Артура.
— Все добре, не хвилюйся, — прошепотів він їй на вухо, навмисне притулившись носом до голови і поклавши руку їй на поперек. Тепло його долоні змусило Злату напружитись. — Я поруч. І Олексій Петрович теж не дозволить тебе ображати, правда, тату?
— Правда, — Олексій багатозначно поглянув на руку сина, але той не спішив її прибирати, погладив її по спині декілька разів і лише потім забрав.
Матвій зайшов, привітався і сів поруч з Артуром.
— Живий? — посміхнувся брюнет.
— Живий. Краще б я лишився з вами, чесне слово.
— Чому так? Не сподобалось весілля?
— Весілля — як весілля, все нормально, але потім…, — Матвій закотив очі.
Артур засміявся.
— Кожному своє.
— Філософ, — Матвій штурхнув його у плече.
Майже всі вже сиділи за столом, окрім Жанни, коли до їдальні зайшла Стелла з племінницею і Фелікс Антонович. Їх чекали.
Фелікс прочитав довгу молитву, з елементами проповіді, з закликами до праведного життя, і коли прозвучало довгоочікуване “Амінь”, всі з полегшенням видихнули.
— Амінь…
Стелла, спробувавши борщ, посмакувавши першу ложку, взяла ще одну. Задоволено хмикнула.
— Олю, мушу визнати, борщ ти приготувала дуже смачний. Молодець.
— Дякую, Стелло Аркадіївно, але ці дні я погано себе почувала, і готувала переважно Злата, — сказала дівчина.
Обличчя Стелли витягнулося від здивування.
— Злата?— перепитала вона і поглянула на дівчину, котра дивилася в свою тарілку і не піднімала голови.
— А якби ви знали, яку смачну яєчню з беконом вона готує! — радісно вигукнув лисий. — Смакота!
— Так, навіть в ресторані так смачно не буває, — підтвердив Петер.
Злата воліла провалитися під землю, вона їла, не піднімаючи очей від тарілки, щоб не бачити виразу обличчя Стелли і Зіни. Нога Артура притислася до її ноги. Прихована підтримка. Дякую…
— Досить несподівано, — стримано відповіла Стелла і продовжила обідати.
— А що це за гидота у мене в тарілці? — вигукнула обурено Зіна, демонструючи всім ложку з чорною горошинкою на ній.
Злата перелякано поглянула на предмет невдоволення. Невже щось погане?
— Це духмяний перець, — пояснила Ольга. — Це така спеція.
— Навіщо він у борщі? — сердилась дівчина.
— Щоб збагатити смак, Зіно. Бог створив багато різних спецій, щоб ми мали можливість насолоджуватися різноманіттям його турботи про нас, — сказав Ніколас.
— Чревоугодництво — смертний гріх! — відчеканила Зіна.
— Дитино, одна тарілка борщу не є гріхом, — сказав Фелікс Антонович.
— Я не буду це їсти! — Зіна демонстративно відсунула тарілку.
— Другу страву теж готувала Злата, — засміявся лисий.— Із задоволенням з’їм твою порцію. Гуляш. Ням-ням.
Зіна фиркнула і вийшла з-за столу. Важкий тупіт сповістив про те, що вона пішла в кімнату нагору.
— Всім смачного, — зайшла Жанна і вмостилася на місце біля Матвія. — А куди це пішла Зінаїда?
— Вона поститься, — лисий не приховував свій веселий настрій.
— Зрозуміло, — руденька поглянула на бліду подругу, напружене обличчя Артура й вирішила розпитати про все потім.