Вся ліва гомілка була у різних порізах: глибокі були зашиті, дрібні — просто оброблені. Лариса оглянула ногу, почервоніння було на двох порізах, а так, в цілому, стан ноги не викликав особливого занепокоєння.
— Давно це сталося?
— У понеділок.
Степан сидів на дивані в залі, а Лора присіла на підлозі біля його ноги. Вона зняла куртку і була у спідниці і зеленому смарагдовому светрі, котрого він купив їй улітку. Цей колір неймовірним чином підкреслював її очі і дуже їй пасував. Настільки, що Степан не міг відвести від неї погляду.
— А що трапилось? Ти можеш сказати? — вона обережно торкнулася почервонілих швів. — Чи це секретна інформація?
— Можу.
Лариса зробила жест, запитуючи про прослуховування.
— Жучків немає, я перевірив сьогодні всю квартиру і балкон: ніде не задзвеніло. Не було що робити вдень, тому вирішив перевірити, — Степан усміхнувся, милуючись тим, як вона морщила носа, оглядаючи поранення.
— Це добре, — вона кивнула. — То що сталося? — Лариса вся напружилась, готуючись почути розповідь, і взялась скручувати бинт, щоб замотати йому ногу, а він дивився на неї і мовчав. — Степане… ти тут?
— Тут, — він струснув головою, відганяючи фантазії, — Олег ще не оклигав після рецидиву малярії, тому я поїхав замість нього з Віталіком. На Східному узбережжі рідко буваю, той бік — він відрізняється. Ну, то таке. Обмін відбувався на кордоні Ефіопії і Сомалі і коли ми майже закінчили — по нас почали стріляти з боку Сомалі.
— Чому? У вас же домовленості…
— З Сомалі не все так просто… У них громадянська війна з 1988 року і досі не видно ні кінця, ні краю (Громадянська війна в Сомалі триває донині). Там така гримуча суміш… Починалось усе як боротьба проти диктатора, а вилилось у бійню між різними кланами, релігійними громадами, миротворцями ООН та армією США… в 93-му там збили дві їхні вертушки і Клінтон забрав звідти своїх солдатів. Тоді багато хто забрав свої місії. Ще є різні організції, що тягнуть на себе ковдру. Країни вже нема. Немає центральної влади і державних інституцій. Сомалі, як країна, просто розпалась в 91-му на різні удільні князівства, котрі тепер воюють і домовляються між собою. Після смерті минулого року генерала Айдіда — одного з лідерів, котрий дуже хотів бути президентом — таких масштабних протистоянь поки що немає, але іноді десь щось хтось ділить. Ми домовилися з одним кланом, а іншиму це не сподобалось, почали стріляти. Частина боєприпасів нахрін вибухнула, почалася метушня.
— Але ж ви привезли зброю… Чи вона їм не потрібна?
— Потрібна. І їжа потрібна, бо там голод, але є розумники, котрі обстрілюють транспортні судна, що привезять продукти. Одним словом — Сомалі.
— А як ви звідти пішли? Всі цілі?
— Відстрілювались і відступали у бік Ефіопії. Ефіопська сторона нас прикрила трохи. Якось таки вибралися, дісталися до госпіталя. І потім у нас звільнилася посада штурмана, — Степан замовк і поглянув на Ларису, котра змотувала бинт.
— Звільнилася?.. — перепитала Лора, а потім ахнула і завмерла, прикривши рота рукою. Вона зрозуміла.
ВІн спустився з дивану на підлогу до Лори, посунувши поранену ногу вперед і пригорнув її до себе. Вона обхопила Степана руками і притислася до нього всім тілом. Штурман не пішов на іншу роботу — він помер у госпіталі від поранень.
— Нам надали допомогу і потім ми вилетіли в Румунію.
— Чому в Румунію, а не Болгарію? — тихо запитала Лора, не відхиляючись від Степана ні на міліметр.
— Тому що ми — поштові голуби, і в нас повсюди є свої гнізда, — він сумно усміхнувся і притулився щільніше щокою до голови Лариси. Весь цей час він, заспокоюючи, гладив їй спину. Все ж мАла молодець. Вона вміє тримати удар і не впадає в істерику… — Був варіант у Бельгію, але Румунія була трохи ближче, та і мої й Віталіка речі були там.
Вони довго сиділи на підлозі обійнявшись, доки Степан не поскаржився, що так не дуже зручно нозі.
Лариса заспокоїлась і, замотавши Степану ногу розповіла, що хотіла готувати на його приїзд щось домашнє: картоплю з м’ясом і білими грибами, овочевий салат, а також печиво. Печиво хотіла пекти сьогодні, а на картоплю просто все почистити і порізати, а готувати — завтра… Та якщо він вже тут — то сьогодні будуть готувати все одразу. Її ідеї йому сподобалися.