— Пропоную зараз не накручувати себе, а по приїзду поговорити з Матвієм і все з’ясувати, — сказав сухо Фелікс. Він розумів проступок сина, але все одно захищав його. Матвій нещодавно покаявся, і Фелікс дуже тішився, що син навертається до віри.
— Я поговорю. Сподіваюся, Матвій наведе мені розумні аргументи для виправдання своєї некомпетентності… — в голові Олексія роїлися думки, і він вихоплював їх звідти поодинці. — Стіни… стеля… Вони, мабуть, ще і стелю не прикрутили після хімобробки!…
— Тату, скоро все побачиш сам, — Артур поглянув на батька, — заспокойся, ще тиск підніметься. Зараз глянемо, що там і як.
— Глянемо… Артуре, а ти можеш підключити апаратуру?
— Яку? Цю, що везу?
— Так.
— Можу. Але чи хочу — то інше питання. Не хочу. Хочу повернутися в Київ і піти з пацанами кудись.
— Артуре…
— Ти запитав — я відповів. Я не маю бажання затримуватись у вашій цій Решеви… Решетилівці! Назва ж — капець. Ти попросив вас відвезти — я везу, бо маю час, але залишатися там довше, ніж на два дні, не збираюся. Вибач.
— Ти ж знаєш, що Ігореві видалили апендикс, він не може…
— Знаю. Зверніться до Матвія. Він, як директор, має вирішити таке питання, як підключення апаратури.
— О так… вирішить… — Олексій похитав головою.
— До того ж, якщо там такий розбрід і хитання, то я сумніваюся, що зала готова до встановлення колонок і всього іншого, — закінчив Артур.
Олексій не відповів. Зала була не готова. Він був у цьому впевнений. Про сантехніку навіть боявся думати. Якщо хлопці, найняті для роботи в корпусі, цілими днями працюють у котеджі, то про встановлення апаратури говорити було зарано. Артур правий.
Через три тижні корпус має прийняти першу зміну дитячого християнського табору, ведеться масштабна підготовка: програми, тренінги, довозиться і докуповується все необхідне. Зараз він із Феліксом їде, щоб укласти договори на постачання продуктів із місцевими фермерами і організаціями. Матвію доручили важливу роботу: підготувати приміщення і територію. А він займається котеджем, який не має до пансіонату жодного стосунку. Так, у цьому є його особистий інтерес, бо котедж — на його матері і робить він його для проживання і відпочинку власної родини. Але Олексій вважав, що коли ти працюєш для Слави Божої, то свої особисті інтереси слід відкладати у дальні шухляди.
Ось і Решетилівка. Авто плавно повертає праворуч, з траси на ґрунтову дорогу. І Артур, СЛАВА БОГУ, нарешті скинув швидкість…
Праворуч одноповерхові приватні будиночки. Ліворуч — дерева і кущі, крізь які проглядаються…
— Це що, кладовище?! — здивовано вигукнув Артур.
— Так, це старий цвинтар. На ньому вже давно нікого не ховають, — відповів Фелікс Антонович.
— Оце так класні сусіди! — Артура це розвеселило.