Олег став розповідати про замовлення, що отримав. Іконостас для нової церкви, хочуть виноградні лози. Дуже багато різьбярської роботи, не знає, як його краще все розмістити.
— О, дядьку, вважайте, що вам дуже пощастило. Злата в Решетилівці розмалювала всю залу і сходи саме виноградними лозами. Зараз я вам покажу, — Артур взяв телефон і, знайшовши фото, подав дядьку. Злата була здивована тим, що Артур зробив фото її малюнків. Він їй про це нічого не казав.
— Ого… — той погортав фото і поглянув на Злату.
— Це ти сама придумала, чи звідкись перемалювала?
— Сама…
— Зможеш мені допомогти?
— Так, — вона усміхнулася.
— Буду дуже вдячний, бо я-то уявляю, приблизно, як воно має бути, але царські ворота… оці всі листя, ґрона, лози… Потрібна симетрія, то для мене складно.
Невдовзі Оленка сказала, що потрібно йти відпочивати. Артур, провівши Злату до кімнати і пояснивши їй де що є, сказав, що хоче піти ще поговорити з дідом і дядьком. Вона не заперечувала. Прийнявши душ, лягла в ліжко. Засинати самій було трохи незвично. Підійшла до вікна. З нього було видно альтанку та Петра, Олега й Артура, що сиділи в ній. Довкола гасали дві вівчарки, а чоловіки сиділи і говорили. Артур курив, щось розповідаючи, тріпав собак за холку, ті лизали йому руки, а Злата з завмиранням серця дивилась на нього. Все було так добре, що ставало страшно… “Ніякого негативу.” Вона намагалася відганяти від себе думки, але погані передчуття не відпускали.
Після сніданку сусід Іван дав четверо коней для прогулянки в ліс. Злата, Артур, Мілана і Еріка поїхали верхи. Петро, Олег та Андрій поїхали дідовим “бобіком”. Ксенія лишилась допомагати Оленці готувати обід. Дід, знаючи складні обставини життя хлопця, пустив малого за кермо і всю дорогу ненав’язливо розповідав йому різні повчальні бувальщини. Хлопець йому сподобався. Хвацький.
Злата трохи боялася їхати верхи на прогулянку, бо не мала досвіду, але їй дали саму сумирну кобилу, і Артур їхав поруч, не підганяючи її. Його кузини поскакали вперед, давши їм можливість побути самим, яку Артур з користю використав, завернувши Злату до оленячих годівниць в лісі. Сіно трохи кололося, але захоплені одне одним вони не звертали на ці уколи уваги…
Весь цей час здавався Златі казкою, а події — абсолютно нереальними. Чи могла вона собі уявити ще кілька місяців тому, до поїздки в Решетилівку, що в серпні вона буде ось так їхати верхи, прогулюючись разом з Артуром? Вона б не повірила у таке, навіть якби їй хтось зміг показати її майбутнє. Участі у збиранні грибів вони не взяли, повернулися вже на сам обід, попередньо відвівши коней до Івана.
Після обіду Олег повів їх оглянути майстерню, Андрій все розглядав дуже зацікавлено. З усієї техніки, половини ніколи не бачив, і їхні назви звучали, як якісь чарівні заклинання: рейсмус, фуганок, торцівка, стрічкопильний верстат, фрезер…
Олег показав зразки, що йому дав панотець, показав заготовки. Злата оглянула підготовлені для царських воріт іконостасу клеєні щити. Обійшла їх пару раз довкола, попросила поставити щити вертикально і, взявши столярний олівець, почала наносити начерк. Стаючи на табурет, щоб дістатися верху.
Андрій, взявши інший олівець, підійшов до сестри й запитав:
— Промалювати деталі?
— Так, було б дуже добре, — вона кивнула брату, котрий, підійшовши, почав малювати прожилки листя.
Подивитися на цей процес зійшлись усі Павленки. Артур не знав, що Андрій теж малює. Він увімкнув телефон і зафільмував такий незвичний процес їхньої сумісної творчості на пам’ять.
— Оце так… — вражено промовив Петро, спостерігаючи, як безликі щити приймали на себе начерк майбутнього іконостасу.
Процес тривав недовго, близько півгодини. Злата відійшла пару кроків назад, оглядаючи начерк.
— Це дуже гарно… — вражено промовила Еріка. — У вас обох талант…
— Треба сфотографувати й вислати фото панотцю, хай погляне, чи підходить йому така краса, бо як не схоче, я лишу собі, — сказав Петро.
— Чекайте, ще двоє дияконських… Та й сам іконостас… — сказав Олег і поставив ще два щита поруч.
Злата спіймала на собі захоплений погляд Артура й усміхнулася до нього, він усміхнувся у відповідь, знімаючи її на телефон.