До зали зайшли Ольга, Максим і Матвій.
— Жанно, а якщо подивитися штори на секонд-хенді? Раптом, там буде щось підходяще? — сказала Ольга.
— Там за так не дадуть, їх треба купити! Та і де він тут є — я не знаю! — Жанна емоційно розмахувала руками.
— Я знаю, де в Полтаві є. Досить великий, там можуть бути потрібні нам варіанти, — сказав Матвій.
— Тоді поїхали, — сказав Артур.
Всі перезирнулись.
— Прямо зараз? — уточнила Жанна.
— Так, зараз. Чи ти хочеш піти доїсти ту гумову запіканку? — в’їдливо запитав Артур.
— А поїхали! — вона кивнула і випустила струмінь диму. У корпусі не можна було курити, але зараз Жанну це ніяким чином не турбувало.
— Злато, пішли збиратися.
— Я? Навіщо я? Ти ж сама можеш знайти штори…
— Що значить навіщо? Хто в нас художник? Хто в нас дизайнер? Ти маєш подивитися на колір, на текстуру. Давай, пішли, — Жанна взяла подругу під руку і потягла до виходу. — Ми зараз як зберемося, в неї щелепа відпаде й поскаче! Артуре, грій мотор!
— Зараз не зима, — Артур усміхнувся і заспокоївся, з Жанною Злата точно не втне якусь дурницю.
— А ти все одно грій, — сказала Жанна, озирнувшись. — Хай у Стелли очі на лоба полізуть. Злато… ти одягнеш сарафан.
— Ні…
— Так!
— У нього короткий рукав, я не можу…
— Бляха, я забуваю постійно… Значить…
Артур і Матвій перезирнулись.
— Схоже, зараз буде шоу, — посміхнувся Матвій.
— Пішли займати місця в першому ряду.
Жанна зачинила двері і поглянула на подругу.
— Що з тобою?
— Нічого…
— Я прямо так і бачу, що нічого.
— У нього в Голландії є дівчина, бачили, як вона обирала весільну сукню… і в кінці місяця він туди їде.
— Хто сказав?
— Про дівчину — Стелла, про поїздку — він сам…
— Ну… Цілком очікувано. Ти ж не думала, що він прийняв целібат і сидів, оплакуючи тебе? Він жива людина, сама казала. Звісно, що в нього хтось є.
— Чому він мені не сказав про весілля?
— А чому він взагалі має тобі про це казати? Хто ти йому?
— Ніхто…
— До того ж, може він поїде туди і закінчить стосунки? Що між вами — ще неясно. Ну сподобалась ти йому колись, ну думав що померла, ну жива… І що? Може ти в ліжку — колода-колодою, і не підійдеш йому? А з тою у нього все окей.
— Так… ти права… я повний нуль… — Злата сиділа на ліжку і м’яла футболку.
— Зберися докупи! Нам зараз треба їхати шукати штори. Це — можливість вирватися звідси, трохи розвіятись. ПОГОВОРИТИ.
— Я не хочу…
— На кожне “не хочу” є “треба”! Вище носа! Давай, піднімай свою дупу і перевдягайся!