Ольга, Зіна і Стелла накрили стіл для сніданку. Всі зібралися, помолилися, почали снідати. Не було Жанни і Злати.
— Дівчата ще сплять? — запитав Ніколас здивовано.
— Злата вранці виходила, — сказав лисий Ілля. — Жалілася, що комарі не давали спати.
— І куди пішла? — запитав Артур.
— Тоді наче в корпус, а потім я не бачив.
В цей момент до їдальні увійшла Жанна. Свіжа, весела, у короткому джинсовому сарафані.
— Доброго ранку, всім смачного.
— Доброго, — відповіли їй врізнобій.
— А де Злата? — запитав Ніколас.
— А я не знаю, — Жанна виглядала здивовано, — я думала вона вже тут…
Настала тиша.
— Вона не пішла за територію? — Олексій сам злякався свого припущення.
— Ні, не могла. Ворота й хвіртка ще зачинені, — сказав Борис. — Може в корпусі? Щось почала робити і забула про час?
— Я гляну, — Артур підвівся зі свого місця і вийшов з їдальні.
— На що тільки не піде, щоб привернути увагу до своєї персони, — незадоволено пробурчала Зіна.
— Матвію, — звернулася Жанна до нього. — Так що будемо робити зі шторами?
— Ніла сказала, щоб перешили ті штори, що є. Дуже рясні складки не потрібні. Можна зробити скромніше, — сказав Фелікс.
— Що?… — Жанна не повірила своїм вухам. — Я нічого перешивати не буду. Щоб потім мені казали, що я пошила жлобські штори? НІ-ЗА-ЩО!
Артур зайшов у корпус. Покликав Злату — тиша. Перевірив кімнати першого поверху — її ніде нема. На сходах — нема. Піднявся на другий поверх, зазирнув у всі кімнати — нема. Піднявся до зали. Порожньо. Де ж вона? Постоявши кілька секунд, він вже розвернувся йти назад і почув тихий схлип. Лоджія. Підійшов до неї і через скло побачив Злату, зайшов.
Злата сиділа, обхопивши себе руками в куточку на дерев’яному ящику, притулившись головою до стіни. Очі були червоні від сліз. Артур присів перед нею. Вона перевела на нього порожній погляд.
— Злато… — він обережно прибрав пасмо волосся з її лиця, те саме неслухняне пасмо. — Чому ти плачеш? В тебе щось трапилось?
— Все добре, — тихо відповіла вона.
— Ти впевнена? — Артур обережно взяв її за плечі.
— Так, все добре. Іди, ти пропустиш сніданок.
— Там такий сніданок, що його можна і пропустити. Таке відчуття, що про існування спецій Стелла Аркадіївна ніколи не чула.
— Чревоугодництво — смертний гріх. Їжа має бути простою і скромною… — беземоційно сказала Злата, повторюючи фразу Стелли. Її погляд був порожнім, і Артура він лякав.
— Сонечку… Що з тобою? В тебе щось болить? Скажи.
— У мене все добре, — сухо промовила Злата.
Болить душа, болить серце. Як пояснити йому причину цього болю? Тому що в нього є ІНША… Там, куди він скоро поїде. І в ТІЄЇ жінки — готова весільна сукня. Злата хоче те, що їй не належить, обкрадає незнайому їй жінку. Напевно, та не заслуговує на обкрадання. Стелла ж сказала — він ненадійний… Але так хочеться довіритись… Вона ж зовсім його не знає…
— Це неправда. Коли добре — не ховаються від усіх і не плачуть. Будь ласка, скажи мені, що з тобою?
Злата мовчала, потім звільнилася від його рук, піднялася. Він підвівся також, спробував її обійняти, але вона відсторонилася.
— Я не розумію. Що я зробив, поясни мені. Чим я тебе образив?
— Артуре… Мені нема за що на тебе ображатися. Все добре, правда. Йди…
— Я не піду. Я не можу лишити тебе тут в такому стані. Ти… ти лякаєш мене. Раптом я вийду, а ти стрибнеш з вікна?! В тебе дуже дивний вигляд, Злато.
— Я такого не зроблю.
— Не хочу це перевіряти.
На сходах почулися кроки і бурмотіння Жанни. Дівчина влетіла до зали.
— Та це якийсь бл*дський цирк! Я не знаю матір Матвія, але вона дивна на всю голову! Вона сказала, щоб я перешила штори! В них забагато складок! Вона їх бачила? Їм що, повісити рядно і все? Типу нормально буде? Вони хочуть жлобські рядюжки повісити замість нормальних штор?! Це бл*дський цирк! Артуре, дай цигарку… — вона взяла з його рук пачку, в якій всередині лежала запальничка. — Пи*дець…
— Може ще раз поговорити з нею? — запитав Артур.
— Вже говорив Матвій, говорив Фелікс. Олексій Петрович дзвонив щойно. Стелла, стара сука, сидить з задоволеною пикою… бл*дський цирк…