✾ 10
Коли вони сіли обідати за напівпорожній стіл, Стелла Аркадіївна, примруживши одне око, пильно оглянула Артура і Злату. Дівчина досі не викликала особисто в неї жодних нарікань чи негативних емоцій, була тиха і скромна, щоправда, легко піддавалася поганому впливу своєї подруги. Це було мінусом. Майже ніколи Злата не долучалася до розмов, завжди мовчала, а споглядаючи її вкрите шрамами тіло, завжди хотілося пожаліти нещасну дівчину.
І виявляється — син Олексія саме через неї останні роки поводиться нестерпно. На кожному молитовному зібранні батько просив про молитву за сина, щоб Бог зцілив його серце і душу, дарував розуміння і прощення серцю, через смерть дівчини, а дівчина, насправді, була жива весь цей час…
Стидалася своєї зовнішності? Можливо. А тепер, коли вони зустрілись, слід пильнувати цих халдеїв, щоб не наробили лиха. Бо не мають Бога в серці — лише гріховні думки. І Артур — ще той спокусник. Чула багато історій про його походеньки. Для нього спокусити дівчину не становить жодної складності. Бог благословив Артура гарною зовнішністю, навіть занадто гарною. І досвіду в нього в цих справах більше ніж досить.
Нічого, вона, Стелла, не дозволить їм наробити дурниць.
Оглянувши овочевий суп у каструлі, Артур вирішив для себе, що він не хоче його навіть пробувати. Друга страва виглядала дивно, але ніби-то була їстівною.
— Все холодне, — сказав Артур, оглядаючи макарони і котлету.
— Я можу підігріти! — невідомо звідки матеріалізувалася Зіна, взяла його тарілку і пішла до мікрохвильовки, широко усміхаючись.— Це лише хвилинка.
— Дякую, Зіно, — він усміхнувся у відповідь.
— Ось, будь ласка, — вона вийняла нагріту порцію і подала йому, проте, несподівано, Артур взяв іншою рукою холодну тарілку Злати, а нагріту поставив перед нею.
— Зіно, ще одну, будь ласка, для мене, — усмішка дівчини трохи згасла, але вона взяла тарілку.
Олексій встиг поїсти до того і тепер, допивши компот, разом з Матвієм, Борисом і ще трьома молодими чоловіками з бригади пішли до корпусу.
Німці, подякувавши, теж пішли з їдальні, як і молоде подружжя. За столом залишилися Фелікс Антонович, Стелла Аркадіївна, Зіна, Жанна, Злата і Артур. До двох останніх була прикута увага решти.
— Ще одне диво Господь учинив у твоєму житті, Артуре — промовив Фелікс, п’ючи компот.
— Так, це дійсно диво, — погодився Артур.
Він поглянув на Злату, вона намагалася не виказувати жодних емоцій, зосереджено колупаючи виделкою переварені макарони і не дуже смачну котлету.
На його тарілці було те саме. Капець… Це марнування продуктів. Хто ж так готує? Додав кетчуп, але ситуації це не врятувало. Нічого, він готовий все це їсти, і навіть не буде критикувати кухарів (Стеллу і Зіну), тільки б лишитися тут, поруч зі Златою.
— Можливо, після такого Божого дарунку, твоє серце почне дослухатися до… — почав Фелікс, але Артур, не бажаючи вислуховувати повчання, перебив його.
— У серця немає вух. Воно не може чути.
— Ти розумієш, про що я кажу.
— Можливо. А можливо і ні.
— Тобі повернули…
— Але спочатку — забрали! — вони дивилися одне одному в очі. — Знаю, є такий “рецепт щастя”. Спочатку все забрати, а потім — повернути.
— Так, є. І отримавши знову, ми в повній мірі відчуваємо важливість і починаємо цінувати ще більше значення свого щастя, розуміємо всю крихкість нашого буття. Час і страждання шліфують нас, роблять кращими, наближають до відповідності Його задуму.
— Я не став кращим.
— Ти став іншим. Кращим чи ні — покаже час, — старий пастор кивнув головою і знову пригубив свій компот.
— А ви давно знайомі? — запитала Зіна, зиркаючи на Артура і Злату світлими блакитними очима.
— В червні буде чотири роки, — відповів Артур.
— Ви просто знайомі, друзі чи близькі друзі? — запитала вона, затамувавши подих.
— Ми близькі знайомі, — миттєво відповів Артур.
— Як це?
— Отак, — він нічого не хотів пояснювати, хоч і знав, що Зіна не полишить їх у спокої, доки не знатиме всього, що її цікавить. Але — не зараз.
— А наскільки близькі?
— Зіно, дай нам спокійно поїсти, — він глянув на неї спідлоба так красномовно, що дівчина замовкла і більше не задавала питань.