Всю дорогу до Києва Злата намагалася дивитися лише у вікно. Їй треба подумати, але в присутності Артура думалося поганенько… До того ж він постійно стежив за нею через дзеркало заднього виду. Хіба ж воно в машині для цього? Нервуючи, вона крутила каблучку на пальці. Просто каблучка… Будь-яка думка поверталася до слів Артура, що він зробив це все для неї. Для її спокою. І що вона його вражає… Якби він знав, як вражає її він, кожним своїм словом і дією.
Жанна взяла з дому старий телефон брата, щоб мама телефонувала одразу їм і не турбувала Стеллу Аркадіївну. І зараз дівчина гралася в якусь гру, періодично виказуючи обурення, коли щось не виходило.
Вже на самому під’їзді до столиці в Олексія задзвенів телефон.
— Слухаю, Матвію. Ми вже майже приїхали в Київ. Забрати твою матір? — він здивовано поглянув на Артура, той скривився й закотив очі. — Ну, одне місце в машині є, ми можемо… Завтра?!.. Чекай, але чому завтра? А що, вона не зможе сьогодні? Завтра в обід забрати її в Ірпені?.. Добре. Зідзвонимося. Бувай, — він вимкнув телефон.
— Ніла Іванівна бажає здійснити інспекцію? — запитав Артур.
— Так.
— Їде перевіряти штори? — поцікавилася Жанна, не відриваючись від телефону.
— Не лише, — Артур поглянув на Злату. — Здебільшого її цікавить Злата.
Він навмисне назвав її ім’я, оскільки, почувши його, вона таки поглянула в дзеркало — і вони зустрілися поглядами. Він дивився вивчаюче, вона — перелякано.
— Чому я?..
— Хоче подивитися на результати твоєї роботи, не хвилюйся, — сказав Олексій. — Тобі там ще багато малювати? — він озирнувся до дівчини.
— Ну, якщо в темпі, то пару днів, краще три…
— Некритично… за графіком — встигнемо. У понеділок будуть брати́ з Ради Церков, все має бути готове по максимуму.
— А де ми будемо ночувати? — поцікавилася Жанна, і всі перезирнулись.
Особисто їй дуже хотілося ночувати в Артура, Артем обов’язково навідався б ввечері до брата. Як мінімум, можна було б глянути разом якийсь фільм на плазмі, сидячи на тому величезному дивані, як максимум… ну, тут вже як би пішло. Жанна хотіла ночувати в Артура.
Злата і Артур теж перезирнулися в дзеркалі, і дівчина, зашарівшись, опустила очі. Лише при одній думці про можливість ночувати в Артура їй стало жарко й дихання збилось.
— Як де? У мене вдома,— сказав весело Олексій, не помічаючи сумне зітхання Жанни. — Зараз приїдемо, познайомитесь із моїми доньками, з моєю дружиною! У нас з Людою великий будинок, всім місця вистачить.