Заснули вони майже відразу, прийнявши душ і ледь торкнувшись головою подушки. На світанку їх розбудили голосні співи птахів. Помітивши пробудження одне одного, вони вже не лежали спокійно. Лиш їхні погляди зустрілись — зустрілись і губи, язики переплелись… як і руки. Злата бажала бути зверху, але він не дав, притиснувши собою.
— Артуре… Будь ласка… — вона обвила його ногами, і провела по спині кінчиками пальців знизу вгору і назад. Артур важко видихнув і замотав головою. Нічого не кажучи зробив рух убік, до сумки, і дістав презерватив. Тепер Злата зрозуміла. У неї середина циклу… не можна. Потрібно закінчити лікування. Одягнувши презерватив, Артур дозволив їй робити все, що вона хотіла…
— Не встиг покласти їх ближче, не думав, що так рано прокинемося, — пояснив він свої дії пізніше, пестячи її спину.
— Ти ж міг вийти…
— З тобою — занадто добре, тому боюся не встигнути. Краще перестрахуватися…
Злата нічого не відповіла. Вона була вдячна Артуру за його обережність і водночас сердилась на нього за неї ж, бо хотіла завагітніти… Зміни, що вже відбулися з нею її цілком влаштовували, але Артур хотів прибрати рубці майже повністю, настільки, наскільки це було взагалі можливо. Чи то овуляція так впливала на її бажання і настрій, чи інстинкт материнства, котрий останнім часом не давав спокою, і вона заздрісно дивилась на округлі животи вагітних, мріючи про дитину. Вона дуже хотіла, щоб він хоч на мить забув про свою обережність, проте Артур не забував.
Поснідали вони вдвох в центральній залі, бо решта компанії ще спала. Потім пішли гуляти комплексом. Кролики ганяли територією, качки з каченятами плавали ставками, випрошуючи корм. Голодними вони аж ніяк не виглядали: всі були досить вгодовані, але ж вроджену прожерливість качок ніхто не відміняв. Також на території були стайні, і можна було покататися на конях.
— Ти раніше їздила верхи? — запитав Артур, коли вони наблизилися до стаєнь.
Злата грайливо блиснула на нього своєю синню.
— Тільки на тобі…
Артур навіть трохи зніяковів від цих її слів, але з посмішкою відповів.
— Тоді, думаю, ти швидко навчишся.
Златі провели короткий інструктаж, і інструктор допоміг їй сісти на коня. Спочатку вона трималася досить скуто, але потім освоїлась і сиділа досить впевнено. Інструктор був постійно поруч, хвалив її за таку хорошу посадку, уточнюючи, чи дійсно вона раніше не каталася верхи. Злата усміхалася й відповідала, що ні. На конях — точно ні.
Артур зробив кілька фото на телефон і зняв коротке відео своєї вершниці. Після, вони ще прогулялися територією, розглядаючи, що ще є цікавого. Корт, тир, басейни. Артуру подзвонив Ромен, намагаючись з’ясувати, де вони є, бо Дєня гупає в двері їхнього будиночку і не хоче чути припущень, що їх там нема. Час п’яних шашок, і Денис вимагає свого постійного опонента — Артура. Відповів, що скоро будуть.
— Я бажаю тобі виграти, — усміхнулася Злата.
— Ой, Сонечку, переможець напивається першим. Краще програвати, чесне слово, — пояснював він їй, коли вони йшли до накритого майданчика, де вже зібралися одногрупники.
— Чому?
— Тому що, б’ючи його шашку, я мушу її випити…. Зараз побачиш. Але програти Дєні я теж не можу собі дозволити, тому, буцаємося до останнього, поки мозок не вирубиться…
Злата здивовано поглянула на нього, але уточнювати нічого не стала. Зараз все побачить на власні очі.
Шахівниці вже стояли напоготові. Стопки розставлені на місцях шашок і наповнені горілкою і віскі — чорні і білі. Дві пари гравців вже грали. Дєня чекав Артура.
— Що, без мене ніяк? — поцікавився Артур, сідаючи за стіл.
— Ніяк! Ти мій найкращий суперник.
Почалася гра. Як правило, Артур з Денисом завжди грали внічию. Наступні дві партії виключенням не стали. Але Злату починала непокоїти кількість випитого без будь-якої їжі.
— Можливо, вже досить? — запитала вона несміливо.
— Яке досить? Та ми з Артуром по п’ять—шість партій грали, а потім ще йшли купатись і далі бухати. Абсолютно не досить! Йди, жінко, не заважай нам! — Дєня, відмахнувшись від неї, розставляв чарки на наступну партію і починав розливати віскі..
— Ні, таки досить, — сказав Артур.
— Е! Що це значить?! Артуре! Що ця мала з тобою зробила?!
— Я більше не буду грати, — Артур підвівся з-за столу.
— Ах ти ж, відьмо! Ти зіпсувала мені друга! — закричав Дєня, і в той же момент вказівний палець Артура опинився прямо перед його носом.
— Не смій кричати на мою дівчину, — повільно проговорив Артур.
— Хлопці, спокійно… — між ними просочився Тоха. — Не потрібно нервувати. Дєню, давай я з тобою зіграю?
— Нахера ти мені потрібен? Я завжди граю з Артуром! А через цю дівку він не хоче!
— Дєню… — прошипів Артур.
— Артуре, спокійно, — Тоха відгородив Дениса від нього. — Не заводься, я тебе прошу…